Головна | Захист інтелектуальної власності в шоу-бізнесі | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 287

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 
§2. Суміжні права

Донести свій твір до широкої аудиторії самому автору дуже часто не до снаги. У такому разі виконавці та рекордингові компанії стають своєрідними посередниками, що використовують свої професійні можливості для популяризації твору та поширення його серед великої кількості людей. Важливість діяльності цих осіб і організацій важко переоцінити, але, незважаючи на це, назвати їх співавторами творів та наділити однаковими з авторами правами не можна. Це й зумовило появу нового поняття "суміжні права".

2.1. Поняття суміжних прав

Варто сказати, що ці права з'явилися значно пізніше за авторські – після Першої світової війни. Стрімкий технічний прогрес, зокрема поява кінематографу, ефірного мовлення, дисків і касет, вимагав законодавчого врегулювання діяльності організацій, що працюють у цих сферах. Промисловці музичної та аудіовізуальної індустрії правомірно вимагали захисту своїх інвестицій через надання їм певної категорії прав. Водночас виконавці теж заявляли про незахищеність своїх творчих доробків. Однак, віддаючи належне виконавцям і виробникам фонограм, говорити про створення ними у процесі використання авторських творів нових творів не можна. Хоча саме вони популяризують авторські твори, що, безумовно, збігається з метою самих авторів. Драматична постановка створюється для виконання її на сцені театру, пісня – на естраді, телебаченні, радіо. Тож особи, що виконують функцію поширення результатів творчості авторів, справедливо мають право на захист результатів своєї праці. Таким чином, класична схема відносин автор-користувач у такому разі була би недоречною. Цікаво, що власне проблема захисту результатів праці акторів зовсім не нова. Постановки на сцені виконуються не одну сотню років, теж саме можна сказати і про музикантів. Однак завжди їхнє теоретичне право на результати своєї діяльності закінчувалося разом із виконанням. Винахід фонограми та звукозаписувальних пристроїв дав змогу не лише продовжити життя виконанню, а й тиражуючи запис, використовувати його фактично вічно. Аналогічна ситуація склалася з появою телебачення та радіо. Результати акторської та виконавської творчості, що раніше були доступні лише під час «живого спілкування» з виконавцями на концерті, в театрі, опері тощо, тепер можна побачити, перебуваючи далеко від місця події. Усі ці технологічні новаторства, поряд з безумовними позитивами, спричинили й певні негативні наслідки. Публіка вже не потребувала великої кількості концертів артистів, їх успішно заміняли телевізійні записи. Артисти, втративши значну частину прибутків, не будучи спроможними контролювати поширення записів з виконанням, потребували забезпечення захисту їхніх прав. Суміжні права стали певною альтернативою виходу з цієї проблемної ситуації. Та їхній похідний характер зумовлює спеціфіку застосування таких прав. Особливістю суміжних прав є їхня залежність від авторів творів, які виконуються чи передаються в ефір. Законодавство України зазначає, що реалізація суміжних прав можлива лише за умови дотримання прав інших: для виконавців – дотримання прав авторів виконуваних творів; для виробників фоно- та відеограм – прав авторів творів та їх виконавців; для організацій мовлення – дотримання прав авторів, виконавців і виробників фоно-, відеограм (див. рис. 2.3). СХЕМА Рис. 2.3. Взаємодія суб’єктів авторських і суміжних прав

2.2. Об'єкти суміжних прав

До об'єктів суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу та форми вираження належать: – виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; – фонограми, відеограми; – передачі (програми) організацій мовлення. Цей перелік, на відміну від об'єктів авторських прав, є вичерпним, тобто додатково до нього не можна віднести жодні інші об'єкти. Під виконанням потрібно розуміти подання творів через спів, танець, гру, декламацію в живому виконанні чи за допомогою технічних засобів. Фонограму українське законодавство визначає як звукозапис на відповідному носії виконання (магнітній стрічці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) або будь-яких звуків, окрім звуків у формі запису, що належить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для ви­готовлення її примірників. Відеограма – відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску та ін.) виконання чи будь-яких рухомих зображень, окрім запису, належного до аудіовізуаль­ного твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Передача організації мовлення – передача, створена самою організацією ефірного або кабельного мовлення, а також за її замовленням та її коштом. Суміжне право на виконання виникає внаслідок його виконання, на фонограму чи відеограму – з моменту її вироблення, на передачу (програму) організації мовлення – з моменту її оприлюднення. 2.3. Cуб'єкти суміжних прав До первинних суб'єктів суміжних прав належать: – виконавці творів; – виробники фонограм, відеограм; – організації мовлення (див. рис. 2.4). СХЕМА Рис. 2.4. Cуб'єкти суміжних прав
Однак суб'єкти суміжних прав можуть передати свої права іншим особам. У разі смерті виконавця чи ліквідації юридичної особи (для виробників відео-, фонограм і організацій мовлення) права за заповітом (для фізичних осіб) чи відповідно до законодавства (для юридичних осіб) переходять у спадок до нових власників. Отож спадкоємці виконавців і правонаступники виробників фонограм та відеограм і організацій мовлення здобувають право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічне сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого строку. Виконавці – актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, танцюристи чи інші особи, що виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють або в будь-який інший спосіб виконують твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми та ін. До виконавців також належать диригенти музичних і музично-драматичних творів. Зазначені особи є первинними власниками суміжних прав. Однак згодом вони можуть передати права іншим особам і організаціям, виробникам фонограм, телекомпаніям тощо. Виняток становлять випадки, коли виконання використовуються в аудіовізуальному творі. За таких обставин майнові права виконавця автоматично вважаються переданими організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсерові цього твору, якщо в договорі між ними не передбачено інше. Виконавець також втрачає майнові права, коли дає дозвіл на фіксацію його виконання у фонограмі чи відеограмі. Права на подальше відтворення, тиражування та продаж примірників запису належать організації, що здійснила цей запис або виробнику фонограми. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за використання своїх виконань шляхом першого продажу, здавання в майновий найм і комерційний прокат. Коли виконавці утворюють музичний колектив (оркестр, хор, гурт тощо), реалізація прав виконавців відбувається за дещо іншим принципом. Представником прав усіх членів колективу стає його керівник або продюсер. Відповідно до укладених між усіма учасниками угод директор колективу, диригент або художній керівник стає уповноваженим представляти інтереси виконавців. У разі виникнення претензій з боку одного з виконавців, ці суперечки мають вирішуватись безпосередньо між виконавцем і керівником колективу. Що стосується музичних гуртів, майнові права виконавців, зазвичай, за угодою передаються продюсерові, який має повне право розпоряджатися виконаннями в будь-який спосіб. Виробники фонограм і відеограм – фізична чи юридична особа, котра взяла на себе ініціативу та несе відповідальність за перший запис звуків виконання (або інших звуків) чи відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання (інших рухомих зображень). Не викликає сумнівів той факт, що здійснення запису не може бути названо технічною роботою, адже виробники відеограми чи фонограми завжди демонструють творчий підхід до своєї роботи. Саме тому законодавство надає виробникові цього продукту захист і гарантії у вигляді виключних суміжних прав на свої відео- чи фонограми. За бажанням виробник може передати усі або частину майнових прав іншим особам на підставі договору. Щоб угода вважалася дійсною, договір має містити такі обов'язкові пункти: спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку поширюються передані права. При цьому визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Після виготовлення фонограми чи відеограми та її першого продажу, виробники втрачають право отримувати винагороду за подальше її використання. Тож перепродаж записів на ринках або в підземних переходах, хоча і викликає супротив з боку її виробників, та все ж є легальним (мова не йде про контрафактні примірники записів). Натомість, робота пунктів відеопрокату, кінотеатрів і кінозалів передбачає отримання дозволу від виробників представленої там продукції та виплату їм винагороди за прокат відео-, фонограм. Організації мовлення – телерадіоорганізації ефірного чи кабельного мовлення. Перші здійснюють публічне сповіщення програм, передаючи їх в ефір за допомогою радіохвиль, а другі – через передачу сигналу за допомогою кабелю. Права організацій мовлення виникають у момент трансляції їхніх програм. Оскільки публічне сповіщення вимагає від телерадіокомпаній суттєвих матеріальних витрат, за ними закріплюється право забороняти іншим здійснювати ретрансляцію чи використовувати в інший спосіб свої програми. Змістове наповнення сітки мовлення телерадіокомпанії умовно можна поділити на продукцію, котру канал купує для свого ефіру (фільми, цикли програм, телешоу), та продукцію власного виробництва. Виготовлення останньої вимагає значних капіталовкладень, зокрема, придбання прав на реалізацію телеформату, отримання дозволу від авторів творів, які використовуються в передачах тощо. Права на показ в ефірі придбаної продукції, окрім цієї телекомпанії, також можуть отримати інші канали (якщо за ліцензійною угодою телекомпанії не передані виключні права на твір). Продукцію ж власного виробництва без дозволу телекомпанії використовувати не можна. Саме тому більшість великих телекомпаній намагається створювати більше власних передач, права на які згодом можна буде кілька разів продати іншим. Найбільш вдалі телевізійні проекти навіть випускаються на DVD-дисках. Деякі телекомпанії продають передачі та телесеріали власного виробництва для демонстрації організаціями кабельного мовлення. Трансляція на кабельних телеканалах відбувається із запізненням, а тому не створює конкуренції для каналу-виробника цієї продукції. Аналогічна практика поширена між російськими телерадіоорганізаціям – виробниками телесеріалів і українськими каналами, що демонструють їхню продукцію із запізненням. 
 
 
 
 
 
 
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2017
Сайт управляється системою uCoz