Головна | Медіаправо | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 288

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 
 
 
 
 
 
 
Проф. Т. О. Приступенко,
заступник директора Інституту журналістики
Київського національного університету ім. Т. Шевченка
 
 
 
У Конституції України (ст. 34) зазначено, що "кожному гарантуєть­ся право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх погля­дів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поши­рювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах на­ціональної безпеки, територіальної цілісності або громадського поряд­ку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здо­ров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для за­побігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя". З моменту виникнення моралі та етики журналістики було чимало спроб сформулювати і обґрунтувати – науково й інтелектуально з'єднати воєдино моральні принципи, норми етики і правила етикету, що дало б змогу швидко орієнтуватися в щоденній журналістській діяльності. Вимоги суспільства до працівників засобів масової інформації фік­сують добровільно визнані останніми документи, що є джерелами етичних вимог. Документи журналістської етики фіксують нормативно-ціннісні вимоги до працівників ЗМІ, відображають не тільки ситу­ативно-мінливі поточні стани моралі, а й закономірно-необхідні умо­ви існування, її історичний розвиток. Документи з етики журналісти­ки мають кілька видів. За "географією" впливу на журналістів можна виділити міжнародні, національні, корпоративні, редакційні докуме­нти, що містять вимоги етики журналістів. Залежно від рівня уза­гальнення цих вимог розрізняють: принципи журналістської етики, декларації, хартії, кодекси, канони. Правила журналістської етики можуть фіксувати два останні різ­новиди етичних джерел журналістів. Правила журналістської етики в українській журналістиці - неписані закони професійної спільноти. Декларація – це офіційно проголошені міжнародними організація­ми основні етичні принципи журналістів. Прикладом може бути Де­кларація обов'язків і прав журналістів [58, 102-104], прийнята 1971 року в Мюнхені представниками національних асоціацій жур­налістів країн ЄС, Швейцарії й Австрії, а також: різних міжнародних організацій журналістів. Принципи журналістської етики переважно містять професійні етичні цінності. Прикладом можуть бути Міжнародні принципи жур­налістської етики [20, 233-235]. Хартії є документами, що фіксують не етичні права, а добровільно взяті на себе обов'язки журналістів. Так, 4 лютого 1994 року група ві­домих журналістів Росії підписала Московську хартію журналістів, де в преамбулі зазначено: "Ми скріплюємо своїми підписами цю Хартію і беремо на себе взаємні обов'язки". У зв'язку з тим, що декларації та принципи здебільшого містять етичні цінності журналістів, мають загальний характер і стосуються журналістів багатьох країн світу, то найчастіше – це міжнародні нор­мативні документи з журналістської етики. До національних джерел журналістської етики належать переважмо канони і кодекси. Кодекси – це документи, що містять національні систематизовані моральні цінності, норми журналістської етики і правила поведінки, напри­клад, Кодекс професійної етики українського журналіста в редакції 1997 року, зі змінами, внесеними на X з'їзді Національної спілки жур­налістів України 18 квітня 2002 року. Канони – це чітко визначені принципи і норми журналістської ети­ки. Наприклад, Канони журналістики [20, 236-237], прийняті Амери­канським товариством редакторів газет у 1923 році. Як стверджує фінський дослідник Ларс Бруун, першим документа­льно зафіксованим етичним документом був шведський Кодекс етики журналістів (1899), що не мав тоді широкого поширення. Першим визнаним етичним національним документом журналістів уважають "Хартію професійних обов'язків французьких журналістів", прийняту французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 році. Більшість перших національних кодексів перебувала під впливом концепції свободи преси, що виникла на початку XX століття. Джере­лами цієї концепції є ідеї Дж. Мільтона, Т. Джефферсона, Дж.-Ст. Мілля. Відповідно до неї у багатьох національних кодексах журналіст­ської етики було записано, що преса контролюється самотужки про­цесом встановлення істини на вільному ринку ідей; у ній заборонені наклеп і непристойності; преса несе відповідальність перед суспільст­вом і зобов'язана загалом відображати інтереси громади. Отже, вже перші кодекси етики журналістів зафіксували вищі цінності: свободу слова і право всіх людей на отримання інформації. На міжнародній зустрічі журналістів у Гонолулу 1921 року амери­канець Джеймс Броун запропонував прийняти розроблені ним між­народні правила поведінки журналіста "Кодекс етики і норм журналі­стської практики". Тоді його проект не підтримали. Організація Об'єднаних Націй, як стверджує професор В. Здорове-га у книзі "Вступ до журналістики'1, схвалила Кодекс журналістської етики 1950 року. Цей міжнародний документ містить, зокрема, такі етичні норми: точність, вивіреність інформації, недопустимість вико­ристання журналістики в особистих інтересах, наклепу, дезінформа­ції, плагіату. Журналіст має право не виконувати завдання, що супе­речить його гідності й честі, підриває репутацію іншої особи. Чинним міжнародним документом етики журналістів є Міжнародні принципи журналістської етики, прийняті на четвертій Консультати­вній зустрічі міжнародних і регіональних журналістських організації, яка відбулася в 1983 році спочатку в Празі, а згодом - у Парижі. На ній, зокрема, були присутні представники Міжнародної федерації журналістів, до якої 1992 року увійпіла Спілка журналістів України, члени котрої тепер повинні дотримуватися Міжнародних принципів журналістської етики, що називають ще "демократичним мінімумом сучасного журналіста". Міжнародних принципів професійної етики журналіста є десять: Право людей на отримання правдивої інформації. Вірність журналіста об'єктивній реальності. Соціальна відповідальність журналіста. Професійна чесність журналіста. Загальнодоступність засобів масової інформації й участь гро­мадськості в їх роботі. Повага приватного життя. Повага громадських інтересів. Повага загальнолюдських цінностей і різномаїття культур. Усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству. Сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації. Україна як член Ради Європи повинна дотримуватись усіх міжна­родних документів цієї спілки, зокрема принципів, прийнятих 1994 року в Празі на Європейській конференції, присвяченій політиці в га­лузі мас-медіа. Фінський учений Ларс Бруун проаналізував 59 національних жур­налістських кодексів. Його огляд був опублікований у збірнику "Про­фесійний кодекс журналізму" 1979 року. Дослідник виявив найбільшу частоту моральних приписів, що трапляються в кодексах. Ознайоми­вшись із результатами спостереження Ларса Брууна і виділивши найуживаніші моральні приписи, спробуємо їх відшукати в Кодексі професійної етики українського журналіста. На думку вченого, найпоширеніша вимога - правдиве і чесне поши­рення новин. Така стаття міститься в 5 із 59 проаналізованих кодексів. У Кодексі професійної етики українського журналіста – це ст. 1. Друга за рейтингом вимога – дотримування професійної таємниці, збереження конфіденційності джерела інформації, що увійшла до 42 кодексів. У Ко­дексі професійної етики українського журналіста – це ст. 2. Етична вимога – на третьому місці. Сорок два кодекси закріпили норму права людей на вільне висловлювання думок і отримання пра­вдивої інформації. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 1. На четвертому місці – заборона використовувати журналістами своє суспільне становище для отримання власної вигоди, її містять 37 кодексів. У нашому Кодексі цю норму містить ст. 8. Тридцять три кодекси й український також: у ст. З, 7 засуджують плагіат, наклеп, образу та інші порушення етичних норм, що за злого наміру автора трактують ще як кримінальні дії, а без злих намірів – як порушення цивільної правової норми. На шостому місці за рейтингом - етична норма, що зобов'язує ви­правляти помилки і давати опонентам змогу відповідати на критику. Цю норму мають 33 кодекси. І наш Кодекс також: (ст. 3).
 
Більше читайте у навчальному посібнику Т. О. Приступенко
Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації
/ Т. О. Приступенко. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2009.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2017
Сайт управляється системою uCoz