Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: у країні активно функціонують інтернет-видання, але юридичного підґрунтя для їхнього існування немає.

Відповідно до Закону “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” друкованими ЗМІ є “видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року” (стаття 1). Інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності. Термін “масової інформації”, представлений у Законі “Про інформацію” як “публічно поширювана інформація” відповідає концепції подачі інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне сповіщення інформації. На підставі наведених визначень можемо зробити висновок, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. З іншого боку, мережні видання не відповідають визначенню, що його надає Закон “Про видавничу справу”: “видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання”.

Для самих мережних видань відсутність соціального статусу ЗМІ, який здебільшого виконує іміджеву функцію, не є принциповою проблемою. Справді, серед читачів  переважно засіб масової інформації користується більшою довірою та популярністю у порівнянні із неофіційним маловідомим інтернет-ресурсом. Однак питання популярності окремих інтернет-видань це лише справа часу. Деякі видання вирішують питання свого статусу в досить простий спосіб. Вони реєструють однойменне інформаційне агентство чи газету, одержуючи, таким чином, статус засобу масової інформації.

Державна реєстрація інтернет-ЗМІ

Законодавче закріплення правового статусу інтернет-ЗМІ є одним з концептуальних завдань українського сегменту Інтернета. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ дію законів та дозволило б притягти інтернет-видання до судової відповідальності у разі неправомірної діяльності. Серед дієвих важелів впливу на інтернет-медіа все частіше називають державну реєстрацію таких засобів масової інформації. Перевагами такої реєстрації, зокрема, є можливість здійснювати інформаційні запити до державних та муніципальних структур та акредитовувати власних кореспондентів для співпраці із державними органами.

Проте примусити власників сайтів, що поширюють масову інформацію, реєструватися виявляється завданням не з легких.  Більшість власників медіа-ресурсів не поспішають брати на себе відповідальність за діяльність своїх видань.  Адже реєстрація сайту як засобу масової інформації поряд із позитивними наслідками породжує також і відповідальність за випущену у світ продукцію, її зміст, достовірність, об'єктивність та відповідність іншим вимогам, що висуваються перед друкованими ЗМІ. Небажання самих інтернет-ЗМІ виробити солідарну позицію стосовно регулювання їхньої діяльності є додатковою перешкодою на шляху вирішення проблеми.