Донести свій твір до широкої аудиторії самому автору дуже часто не під силу. У цьому випадку телерадіокомпанії, виконавці та студії звукозапису стають своєрідними посередниками, що використовують свої професійні можливості для популяризації твору та поширення його серед великої кількості людей. Важливість діяльності цих осіб та організацій важко переоцінити, але незважаючи на це назвати їх співавторами творів та наділити однаковими із авторами правами не можна. Це і зумовило появу нового поняття "суміжні права".
Суміжні права стали певною альтернативою виходу з цієї проблемної ситуації. Але їх похідний характер зумовлює спеціфіку їх застосування. Особливістю суміжних прав є їхня залежність від авторів творів, які виконуються або передаються в ефір. Законодавство України зазначає, що реалізація суміжних прав можлива лише за умови дотримання прав інших: для виконавців – дотримання прав авторів творів, що виконуються; для виробників фоно-, відеограм – прав авторів творів та їх виконавців; для організацій мовлення – дотримання прав авторів, виконавців та виробників фоно-, відеограм.
До об'єктів суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження відносять:
–виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
–фонограми, відеограми;
–передачі (програми) організацій мовлення.
Цей перелік на відміну від об'єктів авторських прав є виключним, тож додатково до нього не можуть бути віднесені інші об'єкти для охорони.
Виникає право інтелектуальної власності на виконання – з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відеограму – з моменту її вироблення, на передачу (програму) організації мовлення – з моменту її першого здійснення.
