---

6. ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ ОСОБИ ТА МЕЖІ ВИСВІТЛЕННЯ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ

 

В судовій журналістиці важливо дотримуватися принципу неви­нуватості особи, який належить до важливих юридичних інструментів захисту прав людини, визначених не лише в національному законодав­стві, а й у міжнародних правових документах. Відповідно до статті 62 Конституції України, «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста­новлено обвинувальним вироком суду». Отже, сфера дії презумпції не­винуватості є обмежена кримінальним провадженням і стосується лише до затриманого, обвинуваченого, підозрюваного та підсудного. Таку норму відображено і в пункті 5 Кодексу професійної етики українського журналіста[14]: «Журналіст у своїх повідомленнях не втру­чається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журна­лістське розслідування, пов’язане з тими чи іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспіль­ства та особи». У демократичних країнах не вироблено єдиного підходу до окрес­лення кола осіб, які можуть порушити презумпцію невинуватості осо­би. В США, наприклад, до цього кола належать тільки держава в особі прокурора, суддя тощо. Звичайна фізична особа не може порушити презумпцію невинуватості, тому що вона не має владних повноважень. Натомість в інших країнах обов’язок дотримуватися презумпції неви­нуватості поширюється і на державу, і на звичайних фізичних осіб. Таку позицію підтверджує практика Європейського суду з прав людини. У справах Ворм проти Австрії (1997) і Туренчо та Юлі проти Італії (2005) суд визнав можливим обговорювати в ЗМІ перебіг су­дових процесів лише в такий спосіб, коли не виникає враження, що ав­тор не має сумнівів щодо вини підсудного і розглядає його засудження як єдиний та заздалегідь відомий результат. Журналістам належить дотримуватися презумпції невинуватості не лише з етичних міркувань, а й з огляду на ризик судових позовів. В ЗМІ надто часто виникають проблеми через те, що вони характеризу­вали обвинувачення як доведений факт ще перед тим, як суд оголосив вирок, до того ж виправдальний. Це одна з найвразливіших ділянок судової журналістики і при­чина відмови деяких ЗМІ від цієї діяльності. Втім, висвітлюючи судову проблематику, ЗМІ не тільки виконуватимуть суспільно важливу мі­сію, а й зможуть збільшити свою аудиторію, оскільки судова темати­ка часто має дуже великий резонанс. А дотримання кількох простих правил дає змогу уникати судових позовів і вигравати судові справи, якщо такі будуть. Неприйнятними засобами висвітлення судових процесів належить вважати такі: • оцінка чи опис підсудного за допомогою висловів (слів, понять, термінів), що явно чи приховано вказують на його вину. Резуль­тати моніторингу регіональних ЗМІ в Криму (2007 рік) свідчать, що такої помилки припускаються журналісти в тому разі, якщо недбало та нерозважливо вживають терміни «злочинець», «шах­рай», «організатор злочину» і т. ін. щодо осіб, вину яких суд ще не встановив. Завжди, коли йдеться про спірні факти, треба по­слуговуватися фразами, що наголошують на умовності опису: «начебто», «буцімто», «обвинувачений у скоєнні». Підсуд­ний — це завжди «підсудний» (можна також вказувати першу літеру його імені); • оцінка (коментар) доказової сили окремих свідчень, документів, чи інших доказів; • використання документів слідства або свідчень підсудних для деталізованого зображення подій та фактів злочину, що може формувати негативне ставлення громадськості до цих осіб, за­охочуючи повірити в їхню вину; • використання «вторинних джерел» інформації, які містять оцінку подій з позицій окремого учасника процесу, без попередження аудиторії про те, що відображено позицію лише однієї сторо­ни. За таких обставин завжди варто отримати коментар іншої сторони. Якщо інша сторона відмовляється від коментарів, то про це потрібно згадати в оприлюднених матеріалах, а у своїх нотатках — зазначити, що таку спробу здійснено. В суді це до­поможе довести, що журналіст сумлінно виконував свої профе­сійні обов’язки. Варто пам’ятати, що наведений перелік не є вичерпним. Голов­не — щоб журналіст стежив за формою подання матеріалів про судо­ві процеси (йдеться про термінологію, оцінні судження, підбір окре­мих фактів тощо).