Нещодавно більшість англійських видань, навіть така потужна газета, як Гардіан, без особливого шуму почали прибирати зі своїх сайтів матеріали-розслідування. Навіть ті, яким більше 5 років і по яким пройшов строк позовної давності. Причина проста – за новими правилами ЄС, лише один перегляд он-лайн публікації поновлює період, коли на видання можна подати в суд.
Ще один приклад: британський "позовний туризм” (або лібел-туризм, як його ще називають) – це поєднання недосконалих законів по захисту преси і глобалізації, коли публікацію на сайті можуть прочитати буть-де. Тому олігархи з країн третього світу мають можливість позиватися до ЗМІ, які розташовані за тисячі кілометрів від Лондона, у британських судах. У якості підстави в таких позовах використовується факт, що онлан-публікації доступні у Британії, а значить на них поширюється британське право.
Консервативні британські закони дуже жорстко ставляться до авторів матеріалів: останні повинні доводити в суді, що написали правду. У більшості інших країн у справах про захист доброго імені навпаки, скаржник має довести, що про нього написали неправду. Тому у британських судах мас-медія приречені до поразки у більшості подібних справ. Так сталося і з позовом юристів Ріната Ахметова до "Київ Пост” та "Обозреватєля” – українські видання змушені були платити компенсацію, і друкувати вибачення.
Нічого не дістається безкоштовно. Свобода слова – це не щось статичне, застигле, даність яка була і буде завжди. І люди борються за своє право вільно висловлюватися вже сотні років. Наш час – не виключення, і це стосується будь якої точки земної кулі.
В останні роки у війні проти незручних медія з’явився ще один засіб: законодавство, часто драконівське, по захисту авторських прав. Останній приклад – компанія Мікрософт, під приводом, що були порушені її авторські права, змогла зупинити сервери сайту "Кріптом”, який розміщувався у провайдера Network Solutions. Сайт друкує інформацію, заборонену урядами багатьох країн світу.
"Кріптом” розмістив на своїх серверах 22-сторінковий конфіденційний посібник, призначений для працівників правоохоронних органів США. У ньому детально розписано, як довго і яка саме приватна інформація про користувачів сервісів Мікрософт зберігається кампанією, і як її отримати. Проте, сайт вже знов працює – хоч і з іншого місця. Посібник можна скачати тут.
Цікаво, що вже й місцеві юристи використовують міжнародне законодавство про інтелектуальні права, якщо потрібно зняти незручний матеріал. Саме під цим приводом юристам однієї відомої горілчаної компанії вдалося "видалити” з Youtube аудіоролик, на якому її керівник брутально, з матюками, "виховує” своїх підлеглих на селекторній нараді.
"This video is no longer available due to a copyright claim by Блохин Александр Андреевич” – все, що залишилося на пам’ять від запису. Знов таки, це ж інтернет: якщо пошукати, аудіо можна знайти в іншому місці. Стратегічна відповідь

Подібне переслідування не раз загрожувало і "Wikileaks”, сайт який був створений медія-активістами та захисниками прав онлайн, спеціально для публікацій витоків секретних матеріалів. Не дивно, що його засновники розробили асиметричну відповідь – пакет законів, що дозволяє створити рай для свободи іфнормації, для початку – в окремо взятій країні. Таким раєм, схоже, незабаром стане Ісландія.
Ісландці перед новим роком дуже уважно вислухали людей з "Wikileaks”, і вирішили що їм немає що втрачати. Дуже швидко, за два місяці робоча група з 19 депутатів ісландського парламента Алсінгі(найстарішого в Європі) розробила план законопроектів, що після доробки в комітетах будуть прийняті, орієнтовно в травні 2010 року.
Нова "Цифрова Швейцарія”

Ісландія, яка через фінансову кризу переживає зараз часи небаченої для себе нестабільності, вирішила покращити своє місце у світі за допомогою позитивного піару і добрих справ – вона стане райським місцем для незалежної преси, "офшором” для свободи слова. Плюс, в якості бонуса – у Рейк’явіку відкриється багато представництв світової преси та правозахисних організацій.
Що ж такого пропонує парламент Ісландії для захисту журналістів з усього світу? І чи можливо за допомогою законів маленької країни "врятувати весь світ”? Ідея була наступна – взяти найкращі зразки подібних законів з різних країн, і якщо чогось не вистачає – дописати своє. Ісландський рецепт

Вийшов наступний, без перебільшення, вибуховий коктейль:
- Ісландці запроваджують Міжнародну премію за досягнення у розвитку свободи слова (Цікаво, що це перша ісландська міжнародна премія)
- Ультра-сучасний законопроект про доступу до інформації – громадяни мають право отримувати, за спеціальним запитом, всю інформацію уряду, за дуже небагатьма винятками надсекретної державної таємниці.
- Закон по захисту корисних донощиків(whistleblowers) – тих, хто витрішили розголосити секретну інформацію, важливу для суспільства.
- Захист джерел та захист спілкування між журналістами та їх джерелами (модель Бельгії та Швеції)
- Захист від попередньої заборони уряду або судів на оприлюднення інформації (наприклад, що стосується якоїсь дражливої теми або галузі).
- Захист посередників (учасників процеса поширення інформації, тобто інтернет-провайдерів та інших учасників комунікації)
- Захист від позовного туризму британського зразка (Ісландія не буде визнавати рішення судів інших країн, що стосуються справ по захисту "честі та гідності” + можна буде робити зустрічні позови на "судових туристів” в Ісландії ).
- Статут для безумовного обмеження в часі строку позовної давності (на відміну від правил ЄС)
- Захист процесу. В британському праві існують так звані сабпени (subpoena). Згідно них сторона процеса мусить безвідмовно надати інформацію на вимогу суду – таким чином можуть бути викриті джерела інформації, тощо. Ісландці хочуть зробити захист під час процесу від подібних механізмів.
- Віртуальні ТОВ (товариства з обмеженою відповідальністю). Це взагалі дуже цікава ідея, яка прийшла до нас з майбутнього. Віртуальні ТОВ – це компанії без обов’язкового паперового подання документів та звітності, без необхідності мати фізичне представництво, без обов’язкових щорічних зустрічей в реалі. Піонером подібного законодавтсва є штат Вермонт, США, у якому воно дії з 2008 року.
(Ліричний відступ: теоретично, таку компанію можуть створити учасники форуму, блогу або гільдії з масивної онлайнової рольової гри, на кшталт "Second Life” або "WoW”. Теоретично, всю операційну активність віртуального ТОВ може генерувати спеціально написана комп’ютерна програма. Як жартує письменник-фантаст Чарлз Штрос (читайте його роман "Акселерандо”), поява повністю комп’ютерних шахрайських схем-пірамід вже не за горами. (Лише уявіть собі, в ролі Сергія Мавроді – занадто розумний спам-фільтр) – однак це тема іншої розповіді)
Все це красиво, принаймні в теорії. А як на практиці може спрацювати подібний захист для закордонних журналістів та ЗМІ? Ось два приклади, коли законодавство Швеції та Бельгії (найкраще на цей момент у світі із захисту джерел) вже спрацювало. Назад, в реальний світ

Згідно законів Швеції джерело, яке домовлялося про конфіденційність із представниками преси, має право подати на порушників такої угоди в суд – і ті ризикують отримати до півроку тюрьми за цей кримінальний злочин. Цим можуть скористатися і журналісти.
Аналогічне законодавство про конфіденційність(у фінансовій сфері) діє у Швейцарії та на Кайманових островах. Іноземний бухгалтер, який працював на р2р мережу з розповсюдження файлів "Казаа”, під час процесу в Сіднеї ініційованого автралійськими звукозаписуючими студіями, відмовився відповідати хто є власником дочірньої компанії "Казаа” (зареєстрованої на Кайманових островах).
Він пояснив, що надавати такі дані – з його боку буде кримінальний злочин, згідно острівного законодавства. І що будь-які іноземні чиновники (поліція чи суд), які будуть змушувати його до такого розкриття – теж ризикують отримати кримінальне переслідування. Суд погодився зняти питання – нікому з чиновників не хочеться, щоб проти нього відкрили кримінальну справу, нехай навіть і на Кайманах.
Інший приклад – конфлікт Wikileaks з урядовою антимонопольною комісією Південно Африканської Республіки. Остання підготувала 590-сторінковий звіт про секретну картельну домовленість між великими банками країни, щоб утримувати ціни на послуги. Банки натиснули на комісію, і та надрукувала сильно редагований звіт. Однак Wikileaks надрукували повну версію звіту.
Тоді банки натиснули на уряд ПАР і той почав розслідування, де відбувся витік інформації. Після цього юристи Wikileaks попередили комісію, що у випадку, якщо розслідування продовжиться, всі хто в ньому задіяні, ризикують отримати кримінальне переслідування згідно законів Бельгії та Швеції.
Чому? Тому що Wikileaks проводила комунікацію зі своїми джерелами через Швецію та Бельгію, а друкувала свої матеріали зі Швеції – і таким чином задіяні обидві ці юрисдикції. Згідно законам цих країн про захист джерел і конфіденційність спілкування журналістів із джерелами, всі хто їх порушують, хоча б іноземці з ПАР, підлягають кримінальному покаранню.
І в цьому випадку чиновники з ПАР вирішили за краще не конфліктувати з юрисдикціями Швеції та Бельгії, і зупинили пошук "крота”, який злив Wikileaks повну версію звіту. Ніхто не хоче проблем під час мандрівок по Європі.
Отже, Ісландська Ініціатива для Сучасних Медія (IMMI) – саме так називається запропонований пакет законів, буде не лише пасивно оберігати мас-медія, що зареєструють свої офіси в Рейк’явіку. Вона дає активний інструмент для удара у відповідь по тим, хто спробує займатися викриттям, порушенням конфіденційності джерел, тиском на журналістів або позовним туризмом – у вигляді кримінального переслідування в ісландських судах. Для цього досить, наприклад, розмістити хоча б один свій сервер в Ісландії (там, до речі – дуже непогані ціни, через дешеву геотермальну електроенергію).
Виходячи з того, що над законопроектами працює група з 19 депутатів (всього їх в Ісландії – 63), які представляють всі партії, шанс того що країна стане раєм для мас-медія всього світу, досить великі. Ісландці пропонують іншим націям наслідувти їх приклад, і застосувати схожі закони у себе.
На думку ісландців, набагато легше провести такі закони в країнах, де є невеликий парламент, високий рівень освіти, вдносно низький рівень корупції, і швидкореагуючий уряд. Тобто, не у нас. Прийдеться користуватися ісландським офшором.