Головна | Статті по праву та ЗМІ | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Медіаправо [27]
Право в Інтернет [1]
Авторське право [9]
Корисні поради [3]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 287

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Медіаправо

Доступ до інформації: права журналістів


Широкі повноваження щодо доступу до інформації, гарантовані журналістові законом, треба знати і використовувати.


Журналісти, порівняно з іншими суб’єктами інформаційних відносин, мають досить широкі повноваження щодо доступу до інформації. Такі повноваження передбачаються як на рівні міжнародно-правових документів, так і нормами вітчизняного законодавства.

Причому зазначені положення можна умовно поділити на дві групи:
1) норми, що регулюють доступ журналістів до так званої публічної інформації, або ж інформації про органи державної влади;
2) норми, що регламентують отримання журналістами приватної інформації про (від) фізичних або юридичних осіб.

У першому випадку, як правило, діють закони, що чітко регламентують: яку інформацію, у якому обсязі, у які строки і на якій основі (платно чи безоплатно) можна отримати; у другому – діє конституційний принцип недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а також принцип договору при взаєминах із приватними особами.

Однак на практиці нерідко виникають проблеми щодо доступу журналістів як до публічної, так і до приватної інформації. Так, наприклад, усі ми час від часу стаємо свідками обмеження доступу журналістів до інформації, які виявляються у встановленому порядку акредитації журналістів при органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Така акредитація здійснюється в цих органах шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масової інформації до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або за заявою журналіста з пред’явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах, або рекомендації професійного об’єднання журналістів.

Орган, при якому акредитовано журналіста, заздалегідь інформує їх про важливі заходи, плани, організаційно сприяє виконанню ними професійних обов’язків. Однак законодавством не встановлено відповідальності за неінформування акредитованих журналістів або вибіркове інформування про відповідні заходи.

Існує й інша проблема доступу журналістів до інформації. Порядок допуску журналістів до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів визначається законодавством України з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу. Про цей порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу в приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом засобу масової інформації його акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому він акредитований. Таким чином, візит журналіста з метою отримати інформацію, здійснений із відхиленням від установлених правил, може стати підставою для обмеження доступу до інформації.

Зрозуміло, що журналіст, технічний працівник, редакція засобу масової інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Однак час, витрачений на судовий процес, обернено пропорційний актуальності інформації, яку хоче отримати журналіст від органу державної влади.
Інший, на сьогодні законодавчо передбачений, випадок ненадання журналісту інформації – це встановлений для таких відомостей режим обмеженого доступу, тобто належність інформації до конфіденційної або таємної.

Міжнародне право
Звернімо увагу на міжнародні основи питання доступу журналістів до інформації. Серед міжнародних правових актів необхідно виділити: Загальну декларацію ООН прав людини; Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року; Європейську конвенцію з прав людини; Окінавську хартію глобального інформаційного суспільства; Страсбурзьку Конвенцію про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру 1981 року; Орхуську Конвенцію про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілля тощо. Усі зазначені документи передбачають насамперед право громадян знати інформацію.

Так, Загальна декларація ООН прав людини 1948 року закріплює «свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». Акцентуємо увагу, що зазначена ст. 19 Декларації гарантує не тільки право одержувати і поширювати інформацію, але й право «шукати» її. Зазначена ремарка є досить суттєвим позитивом на користь діяльності журналіста, який за своєю професійною належністю зобов’язаний шукати інформацію.

Стаття 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року встановлює: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу… одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з правами та обов’язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров’я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Подібна конструкція використана й у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, і, до речі, міститься у Конституції України.

Основне право на свободу вираження поглядів, згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, включає право одержувати і передавати інформацію без втручання органів державної влади. Зазначимо, що це право доступу до інформації, закріплене у ст. 10 Конвенції, неодноразово було предметом розгляду Європейським судом із прав людини. Суд встановив відмінності між, з одного боку, доступом до інформації загалу та ЗМІ і, з другого боку, окремих громадян, включаючи право на доступ до документів тих громадян, які мають особливу зацікавленість в одержанні інформації.

Більше того, Європейський суд заявив про важливість отримання громадськістю доступу до інформації від органів влади. Гарантія, встановлена ст. 10 Конвенції, не тлумачилась як така, що включає неконкретизоване право доступу до інформації органів влади, проте Суд зазначив, що громадськість має право одержати інформацію, яка має суспільний інтерес і значення (наприклад, рішення у справі «Обзервер» і «Гардіан», серія А № 216, параграф 59), і що ЗМІ користуються особливо великою свободою вираження поглядів і інформації з огляду на їхню роль – повідомляти про питання громадського інтересу іна право громадськості отримувати таку інформацію (наприклад, рішення у справі «Санді Таймс», серія А №30, параграф 65).

Цікавим є той факт, що Європейський суд із прав людини давав тлумачення і ст. 8 Конвенції – право на повагу до приватного життя – у кількох справах, пов’язаних із персональними запитами на доступ до інформації стосовно запитувачів (Рішення у справі Леандер, серія А, №116, рішення у справі Ґаскін, серія А, №160). Суд заявив, що право за ст. 10 Конвенції отримувати інформацію забороняє державі втручатись у право особи отримувати інформацію, але не накладає на державу позитивне зобов’язання збирати, передавати або поширювати інформацію серед громадян.

Орхуська конвенція про доступ до інформації, громадську участь в ухваленні рішень чи доступі до правосуддя у справах довкілляна відміну від документів Ради Європи і ЄС про доступ до інформації, не регулює питання доступу у загальному розумінні, а в основному стосується питань довкілля.

Орхуську Конвенцію було прийнято для сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, кожна зі сторін-підписантів гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, у відповідності до положень зазначеної Конвенції.

Вітчизняне законодавство
За законодавством України, журналіст, здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, використовує права та виконує обов’язки, передбачені Законом України «Про інформацію» та Законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства».

За вітчизняним законодавством, журналіст зокрема має право:
– на вільне одержання відкритої за режимом доступу інформації;
– відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;
– відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
– на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;
– переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;
– на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;
– звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів.

Засоби масової інформації України, відповідно до законодавства України, мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю». Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Однак варто знати, що розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

Захист права журналіста на доступ до інформації
При захисті або відновленні порушеного права журналіста на доступ до інформації суттєве значення мають принаймні два аспекти:
1) характер і вид інформації, доступ до якої обмежено (публічна чи приватна інформація, відкрита чи інформація з обмеженим доступом);
2) спосіб, у який журналіст отримав інформацію.

У будь-якому випадку законодавство України встановлює певні гарантії для захисту прав журналіста. Так, Закон України «Про інформацію» містить відсилочну норму: умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України. Зазначена норма відсилає нас до статті 171 Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», яке карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Зрозуміло, про можливості відповідальності винних осіб за цією статтею можна говорити при наявності суспільної небезпеки діяння.

При наявності ознак складів адміністративних правопорушень, передбачених, наприклад, статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наступає адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію, а саме за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень».

Закон України «Про боротьбу з корупцією» передбачає, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права «відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію».

Оскаржувати до суду можна не лише порушення встановленого порядку надання інформації за зверненнями та інформаційними запитами журналістів, а й порушення, пов’язані з реалізацією громадянами пасивного права на доступ до інформації, якому відповідає обов’язок відповідних суб’єктів поширювати (оприлюднювати) певні відомості. Захист власних прав варто здійснювати у межах передбаченої законодавством України можливості оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Крім того, статтею 47-1 Закону України «Про інформацію» передбачено звільнення особи від відповідальності (у тому числі від кримінальної) «за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою». На сьогодні чинним законодавством не встановлено порядок визначення суспільної значимості інформації. У кожному конкретному випадку лише суд правомочний визначати, чиє право вище.

Певною підставою для захисту права журналіста на доступ до інформації є стаття 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», якою звільнено редакції ЗМІ та журналістів від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права й законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації й правами журналіста, якщо в них зокрема розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

У наступних публікаціях звернемо увагу на режими окремих видів інформації з обмеженим доступом, які за законодавством України є межею реалізації права журналіста на отримання інформації.

Анатолій Марущак - кандидат юридичних наук, доцент, лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері»
Джерело «Телекритика»

Категорія: Медіаправо | Додав: cognos (09.04.2010)
Переглядів: 3895
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар