Головна | Статті по праву та ЗМІ | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Медіаправо [27]
Право в Інтернет [1]
Авторське право [9]
Корисні поради [3]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 287

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Медіаправо

Законодавче регулювання суспільного і громадського телебачення

В. Ф. Іванов

доктор філологічних наук, професор, президент Академії української преси

 

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНОГО І ГРОМАДСЬКОГО ТЕЛЕРАДІОМОВЛЕННЯ

 

Останні десятиріччя, в умовах зростаючого впливу преси (тут і далі мається на увазі як друкована, так і електронна преса) на суспільство гостро постає питання законодавчого регулювання діяльності мас медіа. У демократичних країнах за допомогою відповідних законів суспільство намагається забезпечити незалежність преси як від втручання державної влади, так і якихось приватних груп. Однією з форм створення незалежних пресових об'єднань є суспільне телебачення та радіомовлення. Протягом тривалого часу воно діє у ряді країн світу і тому можна вже узагальнити досвід його законодавчого регулювання і розвитку.

У європейському міжнародному законодавстві основою для розвитку суспільного телерадіомовлення є ст. 10 Європейської Конвенції про права людини. Саме там розглядаються питання свободи преси і доступу до інформації. Ст. 10 обмежує гарантії свободи самовияву свободою від "втручання державної влади". Подальший розвиток ці ідеї отримали при розробці Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права. Ряд делегацій, які брали участь у розробці Пакту висловили свою стурбованість тим, що контроль над пресою з боку приватних груп може являти таку ж загрозу свободі слова, як і втручання з боку держави. У Загальному коментарі Комітету з прав людини до ст. 19 Пакту (там розглядалися питання свободи слова) сказано, що "у зв'язку з розвитком сучасних засобів масової інформації необхідно вжити ефективні заходи для запобігання контролю над пресою, котрий міг би втручатися у здійснення права на свободу самовираження таким чином, який не передбачений у параграфі 3 статті 19" (нагадаємо, що п. 3 ст. 19 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права передбачає тільки два випадки обмежень: "а) для поваги прав чи репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення").

Крім того, було прийнято ряд міжнародних угод, які стосувалися безпосередньо громадського телебачення і радіомовлення. Так, у "Віденській декларації про громадське теле- і радіомовлення" говориться про "безумовну підтримку незалежної громадської служби теле- і радіомовлення, котра має замінити інформаційні структури, що контролюються державою і продовжують існувати в державах Східної Європи". У декларації також наголошується на тому, що "головним завданням громадського мовлення має бути інформування людей про предмети - у минулому, сучасному і майбутньому, - які їх безпосередньо торкаються. Громадське мовлення повинно також служити засобом вираження та обговорення основних цінностей". А найвищою метою має служити "вільне і чесне інформування громадськості". Автори Декларації пропонують, щоб журналісти самі, без втручання уряду чи політичних партій виробили принципи своєї діяльності у засобах громадського мовлення. Основним джерелом фінансування (але не єдиним) має бути абонентна платня телеглядачів і радіослухачів. Крім того, треба залучати інші форми громадського фінансування, а також рекламу у тій мірі, в якій вона відбиває конкурентне середовище. Обумовлюється вільний доступ громадських ЗМІ до інформації, матеріалів і обладнання нарівні з державними мас медіа. Творці документа вважали громадське телерадіомовлення дійовим засобом для знищення монополії держави в інформаційному просторі та інструментом побудови вільного та демократичного суспільства.

На початку 2004 р. спеціальну рекомендацію (№1641 (2004)) з проблем Суспільного мовлення прийняла Парламентська Асамблея Ради Європи. Асамблея визнала, що „Суспільне мовлення є життєво необхідним елементом демократії в Європі, але йому загрожують політичні та економічні інтереси, підвищена конкуренція з боку комерційних засобів масової інформації, концентрація у сфері медіа та фінансові складнощі”. Були висловленні претензії до України з приводу того, що відсутній прогрес у прийнятті законодавства щодо такого мовлення. З цього приводу Рада Європи рекомендувала Кабінету Міністрів прийняти спеціальні заходи для прийняття Україною та деякими іншими країнами такого законодавства.

У 2001 р. Європейська комісія прийняла Звернення про правила здійснення державної підтримки сектора громадського мовлення. В цьому звернення вимагається від усіх держав дати чітке та ясне визначення обов’язків громадського мовлення, концепцію його фінансування та загальної організації. Всі ці положення мають бути прозорими. Ці заходи були прийняти, щоб запобігти надто великої підтримки громадських мовників, яка могла б призвести до недобросовісної конкуренції із приватним мовленням. Фінансування має бути пропорційно “громадським послугам”, що надає мовник. Причому були визнано бажаним, щоб визначало цю пропорційність юридична особа, яка не має безпосереднього відношення до громадського мовлення.

Визначена увага приділена питанням громадського мовлення в рекомендації № R (99) 1 Комітету міністрів держав — членів Ради Європи. Там міститься заклик до держав-учасниць підтримувати і розвивати громадське мовлення, визначити шляхи його надійного функціонування. Але підтримка має надаватися на прозорій основі і підлягати незалежному контролю, щоб запобігти процесу концентрації чи занадто великого збагачення. Кабельні оператори мають транслювати канали громадського мовлення. Заходи підтримки медіа поділяються на дві категорії: прямі субсидії та непряме стимулювання, наприклад, зниження податків.

Спеціальну кампанію за громадське мовлення проводить Міжнародна федерація журналістів. Ця організація концентрує свої зусилля на таких моментах: служіння суспільству і якість, демократія та незалежність, умови праці та права співробітників, підвищення професійної солідарності та зв’язок із громадянським суспільством, ефективне втручання у діяльність Всесвітнього банку, ЮНЕСКО, ЄС, регіональних груп (запобігання процесам тотальної приватизації мовлення).

Цікавими є також рекомендації, вироблені міжнародною організацією "Стаття 19" Міжнародний центр проти цензури. Ось вони: 1. Незалежність керівної ради громадського телерадіомовлення повинна бути гарантована законом. 2. Принцип редакторської незалежності повинен бути гарантований законом. 3. Громадське телерадіомовлення повинно отримувати відповідне фінансування, що захистить орган телерадіомовлення від свавільного втручання в його бюджет. 4. Процес розподілу ліцензій на телерадіомовлення повинен бути незалежним та недискримінаційним. 5. Ліцензії має розподіляти орган, незалежний від уряду. 6. Анулювання ліцензії допускається лише за надзвичайних обставин. 7. Необхідно впроваджувати заходи проти концентрації та одночасного володіння для забезпечення плюралізму джерел інформації. 8. Уряд повинен створювати правове поле, сприятливе для свободи вираження поглядів. 9. Уряд повинен створювати сприятливі економічні умови для телерадіомовлення. 10. Уряд повинен протистояти впливові "промов ненависті", забезпечуючи максимальний плюралізм поглядів. 11. Уряд повинен забезпечувати достатню поінформованість громадськості щодо всіх справ, які стосуються виборчого права. Слід створити незалежний механізм для забезпечення рівного доступу усіх партій до громадського телерадіомовлення і для неупередженого висвітлення під час виборів. 12. Необхідно створити незалежний механізм реагування на скарги телерадіомовних організацій.

Серед країн світу найбільший розвиток система громадського телерадіомовлення отримала в Німеччині, тому буде закономірним, якщо ми зупинимося на досвіді цієї країни більш докладно. Найголовніший принцип діяльності всієї системи телерадіомовлення Німеччини - це незалежність від держави. За цим принципом жодна державна установа або чиновник не мають права здійснювати прямий чи опосередкований вплив на зміст, спрямованість та загальну діяльність телерадіомовлення Німеччини. За своєю суттю цей принцип йде набагато далі положення абзацу 1 ст. 5 Конституції ФРН (це положення забороняє цензуру). Принцип невтручання забороняє не тільки встановлення якихось змістовних меж для програм, але й також субсидіювання державою тих чи інших програм. Принцип незалежності електронних мас медіа від держави визначив і внутрішню структуру та порядок контролю суспільства за діяльністю публічно-правових телерадіокомпаній. Цим же пояснюються особливості фінансування цих телерадіокомпаній. Наприклад, Федеральний конституційний суд замінив процедуру прийняття рішень відносно встановлення розміру платні за користування радіо- і телеприймачами, оскільки попередня система не давала достатньої гарантії невтручання земель у діяльність публічно-правових телерадіокомпаній. У законодавстві Німеччини також закріплений принцип плюралізму думок в системі телебачення і радіомовлення. Саме виходячи з цього положення Федеральний конституційний суд забороняв створення приватного телебачення. При цьому до уваги бралися такі обставини, як нестача частот і великі суми грошей, які необхідні для організації роботи приватних телерадіоорганізацій. Але з часом, враховуючи зміни, викликані технічним прогресом, Федеральний конституційний суд дозволив створення приватного телерадіомовлення і в Німеччині склалася дуальна система електронних засобів масової інформації (ЗМІ). Але суд вирішив, що і зараз, коли є можливість приймати за допомогою супутникового та кабельного телебачення багато програм, телерадіомовлення через його надзвичайно велику політичну значущість не можна "кидати напризволяще". Законодавчі органи мають "гарантувати, щоб телерадіомовлення не було віддано у руки одній чи кількох окремих громадських груп, щоб усі сили, що мають суспільне значення, отримали право голосу в загальній програмі, і щоб свобода репортажів залишилася недоторканою" (Постанова Федерального конституційного суду відносно Державного договору про телебачення та радіомовлення від 16 червня 1981 р.). Тобто таким чином створюються перепони для домінування у формуванні громадської думки тих сил, що мають у своєму розпорядженні радіочастоти і грошові кошти, і гарантується поширення думок усіх суспільних сил. Але вже після 1961 р. кожна телерадіокомпанія мала потурбуватися про різноманітність своїх програм. Це гарантувалося тим, що організації та установи, що мали суспільне значення, брали участь у роботі Наглядових рад (внутрішній плюралізм). Після 1981 р. було визнано, що плюралізму думок можна досягти за рахунок великої кількості компаній, кожна з яких дає на ринок свою однобічну програму (зовнішній плюралізм). У 1986 р. після дозволу на роботу приватних телерадіоорганізацій, Федеральний суд описав дуальне положення про телерадіомовлення. Основне забезпечення програмами залишилося справою публічно-правових телерадіокомпаній (через те, що їх продукція технічно охоплювала все населення Німеччини, а завдяки особливій системі фінансування вони менше залежали від кількості глядачів).

Система публічно-правового телерадіомовлення склалася у Німеччині після 1945 р. Тоді фундатори цієї системи хотіли, з одного боку, запобігти однобічній політичній спрямованості ЗМІ і через те зробили теле- і радіостанції незалежними від державної виконавчої влади, а з іншого - намагалися не підганяти програми під потреби існуючої системи економіки, як це зроблено припустимо в США. Тому були створені умови, за яких публічно-правове телерадіомовлення в Німеччині максимально незалежне від реклами. Таким чином, громадське телебачення і радіомовлення Німеччини були створені у результаті укладання договорів між окремими німецькими землями, вони є вільними від відомчого нагляду, працюють за принципом самоуправління і фінансуються за рахунок абонентної плати та тільки частково за рахунок реклами (до 20 хв. на добу окрім вихідних днів). Вже за прийнятим у 1961 р. рішенням Федерального конституційного суду регулювання правових норм у галузі телебачення і радіомовлення у вузькому розумінні входить у компетенцію земель. Це рішення щодо організації телерадіомовлення та публічно-правових телерадіокомпаній, їх фінансування, дозволу на роботу приватних телерадіоорганізацій, дотримання мовлення у конституційно-правових межах. У компетенцію федерації входять тільки регулювання дій систем зв'язку, у тому числі техніки передачі телепрограм, проблеми авторського права тощо. Після правового врегулювання питань щодо функціонування телебачення і радіомовлення у межах окремих земель, склався новий тип такого регулювання - укладання між кількома землями державного договору, що регламентує питання в галузі телерадіомовлення. Ці договори мають обов'язковий характер. Є кілька таких державних договорів - одні з них, наприклад, Державний договір про створення Другої програми Німецького телебачення (ЦДФ) чи Державний договір про телебачення і радіомовлення, укладаються між всіма землями; інші можуть бути укладені між окремими землями, наприклад, договір про створення "Норддойчер рундфунк". Для прикладу регулювання діяльності земельних публічно-правових телерадіокомпаній розглянемо те, як функціонує Північногерманське телерадіомовлення. Основними органами його управління є Рада з телебачення і радіомовлення, Адміністративна Рада, Керуючий. Рада з питань телебачення і радіомовлення формується на п'ять років і складається з 58 чоловік (в інших регіональних компаніях кількість членів рад варіюється, наприклад, у Західнонімецькій — 41). З них: 11 — члени партій, що входять до складу земельних парламентів, 5 — представники релігійних конфесій, 4 — представники профспілок, 9 — представники селянських, підприємницьких та інших спілок, 3 — жіночих рад, 2 — спортивних союзів, 4 — благодійних організацій, 4 — дитячих, батьківських, молодіжних спілок, 5 — організацій захисту довкілля, 3 — творчих спілок, 5 — спілок ветеранів війни, пенсіонерів. Є також представники інших організацій. Рада слідкує за виконанням законів, дотриманням бюджету, дає рекомендації по складанню програм, обирає Адміністративну Раду і Керуючого. Адміністративна Рада займається господарськими питаннями. Керуючий здійснює безпосереднє керівництво повсякденною діяльністю. Регулює частотний розподіл комісії з питань медіа, наприклад, Комісія з питань медіа Берлін-Бранденбург. Вони також слідкують за дотриманням законів в області концентрації медіазасобів, оголошує конкурси на трансляції і дає дозвіл на них.

З початку 80-х рр. у Німеччині була введена дуальна система телерадіомовлення. Це означало, що поруч з публічно-правовими телерадіоорганізаціями починали діяти приватні. Але на функції та структуру публічно-правових компаній це майже не вплинуло. Вони, як і раніше об'єднані у Робоче співтовариство телерадіокомпаній Німеччини (АРД), котре формує з їх матеріалів Першу програму загальнонімецького телебачення, яка транслюється наземним шляхом і по кабелю. Крім того, земельні компанії ведуть свої трансляції у межах свого ареалу на так званій 3-й програмі. Крім того, компанії, які входять до АРД, транслюють у своїх землях ще до п'яти телерадіопрограм. Більшість програм доступні також через супутниковий зв'язок. Керує діяльністю директор спільної програми, який призначається на посаду на термін не менше двох років. Будь-яка земельна компанія може вийти з АРД, але треба повідомити про це за два роки. Дії АРД відбуваються на підставі Адміністративних угод. Наприклад, на підставі "Угоди студій мовлення країни про співробітництво у галузі телебачення" від 26-27 листопада 1991 р. формується спільні програма німецького телебачення (вона так і називається "Германське телебачення"). За цією угодою безпосереднє керівництво здійснюють директор спільної програми і головні адміністратори студій мовлення. Вони об'єднуються в постійну конференцію програми. Для підготовки її засідань створюється Телевізійна рада. Кожна земельна студія робить свій внесок у загальну телевізійну програму: Баварське мовлення — 14,5 %; Гессенське мовлення — 7,5 %; Середнєгерманське мовлення — 8,5 %; Північногерманське мовлення — 16,5 %; Східногерманське мовлення Бранденбург — 2,0 %; Мовлення Бремена — 2,75 %; Саарландське мовлення — 2,75 %; Мовлення Вільного Берліну — 6,5 %; Південно-Західне мовлення — 9,5 %; Західногерманське мовлення — 22,0 %. На противагу організованому на федеральній основі АРД Друга програма (ЦДФ) побудована за принципом централізму. Її передачі транслюються з Майнца. ЦДФ існує на: свою частку прибутків з абонентної плати (вона отримує 30 % прибутків, що складає приблизно половину всього бюджету ЦДФ), на прибутки від реклами (третина бюджету), з інших джерел, наприклад, прибутків від процентів і використання прав. Взагалі ЦДФ виникла 6 червня 1961 р. у результаті укладення договору між землями. Телевізійна рада ЦДФ складається з 66 представників урядів земель і федерації, основних політичних партій та громадських організацій загальнодержавного рівня. Треба особливо відзначити той факт, що незадовго до тієї події відбулася спроба канцлера ФРН К.Аденауера створити урядове телебачення шляхом організації приватно-правової компанії "Німецьке телебачення". Однак ця спроба зазнала краху після того, як Федеральний конституційний суд визнав, що існування подібного телебачення суперечить Конституції. Всі громадські телерадіокомпанії є суб'єктами публічного права. Це означає, що вони є публічно-правовими організаціями, створеними на основі земельних законів та державних договорів, завдання та структура цих організацій визначається законодавством земель. Тобто ці компанії не знаходяться у власності держави. В цілому структура таких компаній відповідає певній схемі. На чолі її знаходиться інтендант, який відповідає за всі програми, що транслюються. Його діяльність контролюється двома органами: адміністративною радою, яка наглядає за адміністративними і фінансовими справами, і телерадіомовною радою, яка контролює зміст програм. Остання рада служить гарантією "внутрішнього" плюралізму думок, бо складається з представників різних партій, профспілок, церкви, інших громадських об'єднань. Головне завдання телерадіомовної ради не цензурувати зміст повідомлень, а стежити за тим, щоб програми не висловлювали точку зору тільки якоїсь одної групи населення чи партії. Єдиною телерадіокомпанією, яка знаходиться у розпорядженні федерації і фінансується урядом, є "Німецька хвиля". Але за законом вона здійснює мовлення тільки закордон, щоб давати ненімецькій аудиторії уявлення про реалії німецького життя і роз'яснювати точку зору німецького уряду з тих чи інших питань.

Основна відмінність між публічно-правовими і приватними телерадіокомпаніями - це різниця в їх фінансуванні. Приватні компанії фінансуються в основному за рахунок прибутків від реклами. Тільки одна з них, "Прем'єре", фінансується за рахунок її передплати глядачами. На відмінність від цього публічно-правові компанії фінансуються і від реклами, і від частини зборів за користування телерадіоприймачами. Але реклама на публічно-правовому телерадіомовленні підлягає набагато більшим обмеженням, ніж на приватному. Також особливо слід звернути увагу на той факт, що система публічно-правового телерадіомовлення не стоїть на місці. Останні поправки були внесені Третім Державним договором про зміни у Державному договорі про телебачення і радіомовлення і набрали чинності з 1 січня 1997 р.

Розвивалося громадське мовлення і в інших країнах, зокрема США. Але у Сполучених Штатах розвиток отримало в основному некомерційне радіомовлення. Перші некомерційні радіостанції з'явилися там ще у 20-х рр. Вони виникали в багатьох університетах. У 30-ті рр. більшість таких радіостанцій закрилася через фінансові труднощі, так що у 1945 р. в США було лише 25 освітніх радіостанцій. Тоді Федеральна комісія зв'язку, яка розподіляє у США частоти, прийняла важливе рішення. Вона зарезервувала для некомерційного радіо 20 каналів на коротких хвилях. Крім того, після 1963 р. фінансову допомогу некомерційним радіостанціям став надавати федеральний уряд. Багато грошей також надавали різноманітні фонди, особливо Фонд Форда. 7 листопада 1967 р. Президент США Л.Джонсон підписав Акт про Громадське мовлення. У цьому ж році була створена Корпорація публічного мовлення, а у 1968 р. Національне публічне радіо (в його склад входять 650 місцевих радіостанції). Все це призвело до бурхливого зростання некомерційного радіомовлення. Корпорація публічного мовлення — це недержавна організація, яка розподіляє кошти, що виділенні Конгресом для розвитку публічного мовлення.

Більш повільно, але теж зростає система некомерційного телебачення. Воно виникло у середині 50-х рр. Поштовх до її розвитку дало створення Служби публічного мовлення у 1969 р. Її утворили 348 телестанцій. У 1990 р. у США було 1400 радіостанцій і 300 телестанцій некомерційного характеру. На кабельному телебаченні теж є своєрідна суспільна служба — Кабельно-супутникова мережа суспільних заходів (Сі-СПЕН). Вона не транслює рекламу і є безоплатною для користувачів. Зокрема, саме Сі-СПЕН транслює засідання конгресу США.

Приблизно 17 % витрат на некомерційне телерадіомовлення у Сполучених Штатах покривається за рахунок федерального бюджету. Крім того, гроші надаються у вигляді грантів на окремі програми, пожертвувань фондів (близько 22 %) та приватних осіб (20 %). Реклама на громадському мовленні в принципі заборонена. Тільки 5 % поступають від спонсорства. Вагома джерело доходів — це ліцензійні збори. На них йде 2 % від доходів приватних мовників. Але, незважаючи на таку кількість різних джерел фінансування, нестача коштів залишається основною проблемою американського публічного телерадіомовлення. Некомерційне телебачення і радіомовлення у Сполучених Штатах розрізняються за своєю структурою. Національне публічне радіо об'єднує окремі некомерційні радіостанції і саме продукує інформаційну продукцію. Служба публічного мовлення здійснює лише керівництво взаємозв'язками між кількома найбільшими публічними телестанціями у різних куточках Америки. Треба відмітити, що станції, що бажають приєднатися до служби публічного мовлення мають задовольняти ряду вимог. По-перше, їх мовлення за змістом має носити освітній характер, забезпечувати громадян об'єктивною інформацією та висвітлювати суспільну проблематику. По-друге, станції мають бути цілком незалежними від впливу не тільки адміністративних органів, але також будь-яких політичних та релігійних організацій. По-третє, у фінансовому плані станція не має вести рекламну чи іншу комерційну діяльність. Від 4 до 7 % супутникового мовлення оператори мають резервувати для передачі некомерційних освітніх та інформаційних програм.

Регулює публічне мовлення, як і все мовлення в США, Федеральна комісія зв'язку, яка має виключно регулюючи, а не господарські функції. Вона складається з п'яти чоловік, яких призначає президент США, а затверджує сенат. Причому більше трьох членів ФКЗ не можуть бути членами однієї політичної партії, а крім того жоден член Комісії не може мати прибутку в жодній компанії, що спеціалізується в сфері телерадіомовлення чи зв'язку. Всі засідання проводяться відкрито, за тиждень про них повідомляється громадськість. Головна функція ФКЗ — розподіл частот. Хоча Комісія може накладати значні штрафні санкції (до 20 тис. доларів), вона не має право не на пряму, не на приховану цензуру. На сьогодні публічне телерадіомовлення США пропонує американській аудиторії інформаційні, культурні та освітні програми, здатні врівноважити той потік розважальних програм, що йдуть по комерційним мережам.

Більш благополучно з фінансової точки зору ідуть справи у однієї з найбільших публічних телерадіокорпорацій у світі — BBC. В основному, гроші до ВВС надходять як абонентська плата. Вона вноситься до бюджету у вигляді ліцензії, яку має раз на рік придбати кожен власник теле-, радіоприймача. Коштує така ліцензія приблизно 90 фунтів. Це покриває біля 80 % бюджету BBC. Розмір ліцензії визначається урядом після досліджень громадської думки. Крім того, ВВС заснувала комерційні компанії ВВС Worldwide, ВВС World, ВВС Prime. Частина грошей інвестується у розвиток цифрових технологій, в комерційну діяльність ВВС, продаж її програм, виробництво телефільмів, видавничу діяльність. У BBC існує спеціальний підрозділ, який виявляє незареєстровані телеприймачі. Вважається, що таких біля 13 %. У 1995-1996 рр. 1555 осіб були навіть позбавлені волі за несплату спочатку ліцензійного збору, а потім штрафу. Треба особливо відзначити той факт, що ВВС активно конкурує з комерційними телерадіоорганізаціями і постійно впроваджує новітні технології у свою діяльність. У квітні 2001 р. громадські мовники, які мали ліцензію на канали "ITV", "Channel 4", "Channel 5", "GMTV", "Channel 3", опублікували свої програмні концепції (також відомі як "контракти з глядачами"). Вони зробили це відповідно до пропозицій "Білої книги" уряду "Нові горизонти комунікацій". Ці концепції визначають, як мовники будуть виконувати свої обов’язки протягом наступного року. Вони мають стати постійним елементом діяльності громадських мовників у Великобританії. За виконанням цих концепцій будуть слідкувати як самі мовники, так і Комісія незалежного телебачення.

У Швеції є три громадських мовника — Шведське телебачення, Шведське радіо, Освітнє мовлення. Всі вони є незалежними компаніями. З точки зору юридичної вони зорганізовані як товариства з обмеженою відповідальністю. До 90-х років минулого століття їх співвласниками були так звані "народні рухи", тобто профспілки, освітні організації, медіа-об'єднання тощо. Але із виникненням приватного мовлення багато з цих організацій стали займатися ним і, таким чином, не могли залишатися співвласниками мовлення громадського. За рішенням парламенту у 1994 р. система була реформована. Уряд створив фонд, який володіє та керує акціями усіх трьох громадських мовників. Завдання фонду — забезпечувати незалежність та не корумпованість мовлення. Правління фонду призначається урядом у відповідності до процентного співвідношення місць у парламенті між різними політичними силами. Цікавими є джерела фінансування громадського мовлення в Швеції. Це не прибутки від реклами (її на громадському мовленні немає), ні державні дотації, а ліцензійний податок, який щорічно збирається з населення (близько 150 $ на рік). Невеличкі кошти надходять також від спонсорства.

Досвід Франції цікавий з точки зору добре налагоджених взаємостосунків між держструктурами та аудіовізуальними медіазасобами. Верховним державним органом у галузі телебачення і радіомовлення там є Вища Рада по аудіовізуальних засобах. Вона гарантує незалежність діяльності державних радіо і телебачення (саме державних, бо вони більше зв'язані з державними інституціями), об'єктивність передачі інформації, слідкує за дотриманням принципу свободи конкуренції, за якістю та різноманітністю програм, за збереженням і пропагандою французької мови та культури, розподіляє частоти та слідкує за правилами їх використання, контролює дотримання принципів плюралізму державними телерадіокомпаніями, призначає їх керівників (на термін 3 роки), слідкує за дотриманням прав підлітків та молоді, визначає політику в області кабельного мовлення. Верховна Рада складається з 9 членів (три призначає Президент Республіки Франції, три — Голова Національних Зборів, три — Голова Сенату на термін 6 років). Фінансуються 6 державних ТРК (Французьке телерадімовлення (TDF) та п'ять національних компаній, які займаються тільки виробництвом телерадіопрограм) за рахунок абонентної плати. Треба відмітити, що державними ТРК керує адміністративна рада. До її складу входять 1 представник Національних Зборів, 1 — Сенату, 4 — від державних органів, 4 — від Вищої Ради, 2 — від трудового колективу. Але описана ситуація не є сталою, бо у Франції триває реформа системи телерадіомовлення.

29 червня 2002 р. у Франції був прийнятий закон, що реформує аудіовізуальний сектор. Він укріплює громадське мовлення, створюючи холдінг “France Television”, який володіє і визначає стратегію трьох національних каналів: “France 2”, “France 3” та “La Cinquieme”. Голова холдінгу обирається Вищою аудіовізуальною радою на 5 років. Обсяг реклами на громадському мовленні знижений до 8 хвилин на годину. Крім того, цей закон визначає правові рамки розвитку наземного цифрового ефірного телебачення. Пізніше були визначені робочі завдання для громадського сектору наземного телебачення. Громадські служби мають пропонувати споживачеві від 8 до 33 каналів, причому канали “France 2”, “France 3”, “La Cinquieme”, “ARTE”, парламентський канал, 8 регіональних каналів “France 3”, спеціальний канал новин, канал повторів передач 3 загальнонаціональних каналів мають передаватися безкоштовно і незакодованому вигляді. Від 55 до 70 % прибутків громадське мовлення у Франції получає від ліцензійних зборів. Від 19 до 41% отримують різні громадські канали у Франції від рекламних надходжень.

45 % получають громадські мовники в Австрії. Від ліцензійних зборів. Є ліцензійні збори у Німеччині, Бельгії, Ірландії, Нідерландах.

В Ірландії 15 % прибутків громадський мовник отримує від ліцензійних зборів від кабельних операторів. А 50 % йде від реклами.

Цікаво проаналізувати досвід, що був накопичений у країнах Східної Європи. Наприклад, у Польщі перші недержавні радіостанції були створені у 1990 р. Вони були створені за рішенням Римсько-католицького костьолу. В цілому ж радикальних змін система телерадіомовлення у Польщі зазнала після того, як у грудні 1992 р. Сейм прийняв Закон про радіомовлення і телебачення. Згідно з цим Законом державне об'єднання "Польське р

Категорія: Медіаправо | Додав: cognos (07.07.2009)
Переглядів: 3163 | Коментарі: 1
Всього коментарів: 1
1  
Регистрируюсь на форуме.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар