Головна | Захист інтелектуальної власності в шоу-бізнесі | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 287

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Нормативно-правова база з авторського права та суміжних прав
 
§ 1. Історичні передумови виникнення вітчизняної­ системи охорони авторського права
 
Зміна функцій знання та культури в цивілізації кінця ХХ століття привела до різкого збільшення обсягів використання результатів інтелектуальної діяльності. Набутки людського розуму­ стали об'єктами економічного обігу. На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності використання об'єктів авторського права та визначення­ обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава. Позаяк авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури­ як гаранту розвитку суспільства. Підтримка та захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом прав людини. Однак необхід­но зважати й на "подвійну реальність", характерну для авторського­ права, – не лише культурну (духовну), але й економічну його природу. Важливо брати до уваги не тільки "моральне значення", але й політичні чинники, соціальні проблеми тощо. Сприяючи створенню умов для творчої праці, забезпечуючи правове ви­знання й охорону творчих напрацювань, закріплюючи за авторами­ права на використання створених ними набутків і отримання доходів від їх використання, авторське право, водночас, створює умови­ для використання інтелектуальних надбань в інтересах суспільства. Історію законодавства про авторське право в світовій практиці протягом трьох останніх століть можна розглядати як пошук розумного балансу інтересів, взаєморазуміння між автором і суспільством; як неперервну низку спроб збалансу­вати потреби суспільства у вільному потоці ідей і знань із за­цікавленістю автора в справедливій винагороді за творчу працю. Принаймні, саме на такій основі відбувався переклад на юридичну­ мову соціально-політичних і економічних вимог. Законодавство України про інтелектуальну власність над­звичай­­­но молоде, його становлення відбувається паралельно зі становленням державності та формуванням правової держави. Перехід України до приватної власності й ринкової економіки зумовив необхідність реформування в цьому ж напрямі правової бази тих суспільних відносин, які пов'язані з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності. Попереднє радянське законодавство характеризувалося багатьма негативними моментами. Насамперед, в Україні (як і в усьому колишньому Радян­ському Союзі) законодавством не забезпечувався належний рівень правової охорони як авторів, так і тих осіб, які здобували права на використання творчих досягнень. Термін охорони автор­ського права на твори науки, літератури та мистецтва становив лише 25 років після смерті автора; права виконавців та інших власників суміжних прав законом узагалі не охоронялися. Ще одна характерна риса радянського законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності – широке втручання держави­ у взаємини авторів і користувачів творів. Державою були розроблені типові авторські договори, що чітко регламентували ставки авторської винагороди та мали для сторін таких до­говорів нормативний характер. На розвиткові авторського права України радянського періоду позначилися принципи соціалістичної ідеології, що найбільше проявлялись у закріпленій законом можливості широкого вико­ристання творчих досягнень в інтересах держави та суспільства. Авторське законодавство дозволяло примусовий викуп суб'єктивних прав на твори у власників таких прав і передбачало можливість видання примусових дозволів на їх використання. Вже опубліковані твори могли надалі вільно використовуватись у кіно, на радіо й теле­баченні, в газетах та ін. Діяв украй неефективний механізм захисту порушених прав. Передбачені законодавством санкції, що й так були дуже незначними, на практиці реалізовувалися з великими труднощами через складність і тривалість судової процедури, відсутність зацікавленості адвокатів у веденні таких справ тощо. Як наслідок, попри масовий характер порушень авторських прав, кількість судових справ цієї категорії залишалася незначною. Реформа законодавства у сфері охорони інтелектуальної власно­сті почалася ще в період існування Радянського Союзу. Однак з його розпадом ця справа в межах єдиної союзної держави ви­явилася незавершеною. Більшість створених союзних законів навіть не встигли набрати чинності, що, безумовно, на якийсь час загальмувало процес реформування системи авторського права. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що припав на період становлення незалежності нашої держави, змусив переглянути усталені авторсько-правові категорії та оновити чинне законодавство [Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. – М., 2001. – С. 3–5].
 
§ 2. Законодавство України, що регламентує діяльність у сфері шоу-бізнесу
 
Нині законодавча база, що стосується авторського права, в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативно-правових актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія­ законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу суголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу (див. рис. 1.1). Далі розглянемо систему нормативних актів з авторського­ права в Україні, до яких належать: – Конституція України; – міжнародні угоди; – закони України; – Цивільний і Кримінальний кодекси України; – підзаконні акти (Президента України, міністерств і відомств). 
 
2.1. Конституція України
Основний Закон є найважливішим джерелом українського автор­­ського права та має найвищу юридичну силу. Усі закони­ й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Консти­туції України та повинні відповідати їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться: про свободу літературної, художньої та наукової творчості; право­ володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності; право на захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин "має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності" та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати ці твори без згоди автора­, якщо інше не встановлено законом (статті 41 і 54 Конституції України). Конституція України є не тільки базою для авторського права­, але й чинним законом, стрижневою частиною системи нормативних актів. Норми Конституції України є нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному Законові­ (п.1 ст. 8 Конституції України). Значення Консти­туції України як основного джерела авторського права полягає також у тому, що вона є основою для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній сформовані загальні принципи, що набувають розвитку та деталізації в галузевих законах.
 
2.2. Закони України, що регулюють авторські правовідносини у сфері шоу-бізнесу
 
Незважаючи на важливість конституційних норм, більшість з них діють повною мірою лише через інші правові норми та в по­єднанні з ними визначають поведінку учасників правовідносин. Отож з'являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після Конституції України, нормативні документи – закони України. До нормативно-правових актів українського законодавства, що регулюють авторські правовідносини, належать: Закон України "Про авторське право і суміжні права", "Основи законо­давства України про культуру", Закони України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про власність" та ін. "Основи законодавства України про культуру" регулюють питання, пов'язані зі свободою творчості, прав і обов'язків громадян, зокрема у сфері професійної творчої діяльності та права інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 19 цього Закону, професійним творчим працівником у сфері культури є особа, творча діяльність якої становить її основне заняття та є основним джерелом її доходів. Водночас така діяльність може здійснюватись як на професійній, так і на аматорській основі (ст. 12). Заклади, підприємства й організації культури, творчі працівники та колективи мають право на розповсюдження і популяризацію творів літератури та мистецтва, самостійно визначають репертуар і програми, зміст і форми гастрольної, виставкової та іншої діяльності (ст. 13). Закони України "Про кінематографію" та "Про телебачення і радіомовлення" регулюють діяльність кінематографічних і теле­радіоорганізацій на території України, зокрема й у питаннях до­тримання авторського права на створені аудіовізуальні твори. Стаття 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" закріплює за телерадіоорганізаціями авторські права на створені ними передачі (фільми) та програми, а також авторські права, отримані відповідно до договорів, які вони уклали. Використання програм або передач інших телерадіоорганізацій дозволяється лише в разі отриман­ня від них відповідного дозволу (ст. 25). Майнові автор­ські права на фільм, згідно із Законом України "Про кінемато­графію", можуть­ належати юридичним і фізичним особам або державі (ст. 16). У разі державного фінансування створення фільму, остання є суб'єктом майнових авторських прав на фільм. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" визначає правові основи розповсюдження примірників зазначених вище творів і спрямований на захист інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав та на захист прав споживачів. Зокрема, згідно ст. 3 цього Закону, розповсюдження на території України примірників вище зазначених творів, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольними марками, що є підтвердженням дотримання прав авторів. Право на одержання контрольних марок мають імпортери, експортери та відтворювачі таких примірників. Підставою для їх одержання є наявність у заявника копії договору про передачу (відчуження) майнових прав авторів і (або) суб'єктів суміжних прав чи договору про передачу прав на використання аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних шляхом їх відтворення та розповсюдження примірників (ст. 5). Закон України "Про авторське право і суміжні права"­. Першу редакцію цього Закону було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в Європейський Союз (далі – ЄС) вимагав внесен­ня певних змін до законодавства та його гармонізації з норма­ми ЄС. Це зумовило внесення до нього численних змін та в результаті – появу нової його редакції. За змістом і трактуванням юридичних норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної угоди – Берн­ської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Однак характерною рисою українського Закону є його ринкова спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати Бернську конвенцію та Закон України "Про авторське право і суміжні права",­ необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на, так званих, вторинних, тобто майнових, правах. Справді, в межах національних систем і в міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європей­ського) права, особливе значення надається володінню автором первинними правами [*Україна також належить до країн континентальної правової традиції]. Та не менш важливим є регулювання від­носин, які виникають у зв'язку зі створенням і подальшим ви­користанням твору. Йдеться про етап, пов'язаний з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону надзвичайно широких прав. Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст. 6 bis наявне побіжне згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тож неабиякою заслугою українського законодавства є орієнтація на економіч­ний характер відносин. Закон містить терміни та їх визначення, що стосуються саме сфери шоу-бізнесу. Зокрема, визначення таких термінів як: фонограма, відеограма, контрафактний примірник твору, організація ефірного та кабельного мовлення. Важливим є наявність у переліку визначення цитати. Аналіз практики засвідчує виникнення проблем під час доведення наявності плагіату, що зумовлені відсутністю визначення цього терміна ("цитата"). Це давало можливість порушникам видавати крадіжки уривків чужих творів за цитати. Визначення службового твору трактується Законом як твір, що створений "відповідно до службового завдання". Це формулювання не дає можливості вважати­ службовим твором будь-який твір, створений у межах службо­вих обов'язків працівника. У ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" серед майнових прав автора зазначено також право дозволяти чи забороняти подання своїх творів до загального відома публіки так, що її пред­ставники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором. Існування цієї норми зумовлено розвитком цифрових і комп'ютер­них технологій і законодавчо закріплює використання об'єктів авторських та суміжних прав за допомогою цифрових інтерактивних мереж (зокрема інтернету). Закон серед порушень авторського права і суміжних прав окремо виділяє поняття "піратство" та "плагіат"­. Правовласники наділені більшими повноваженнями при здійсненні свого права на захист; розширено перелік способів забезпечення позовів у справах про порушення авторського права­ та суміжних прав. Особа, що має авторське право чи суміжні права, може: - вимагати публікації в ЗМІ даних про до­пущені порушення авторського та (чи) суміжних прав і про судові­ рішення з приводу цих порушень; - брати участь в інспектуванні виробничих приміщень та складів, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, стосовно яких є підозри про порушення (чи загрозу порушення) авторського та (або) суміж­них прав; - вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського і (або) суміжних прав; - вимагати від осіб, які по­рушу­ють її авторське та (або) суміжні права, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розпо­всюджен­ні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав. Автор має право вимагати збереження цілісності твору та протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, яке може зашкодити честі та репутації автора. Цікаві можливості захисту цілісності твору мають автори в аудіовізуальній сфері. Вони, приміром, можуть заборонити пере­ривання їхніх творів рекламними вставками. Трапляється так, що під час показу якогось твору з художнього погляду не можна­ зберігати на екрані знак програми, тоді телеканал не має права виставляти свій логотип. Однак порушення цілісності твору в аудіовізуальній сфері відбувається­ практично кожного дня. Загалом, проведений аналіз дає підстави говорити про перевагу позитивних нововведень та їхній вагомий внесок у національну систему захисту авторських і суміжних прав, який був зроблений прийняттям цього Закону. Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Та його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення інтеграційних процесів у Європі, відкриває Україні шлях до ЄС.
 
2.3. Цивільний кодекс України
 
Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного­ права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується при регулюванні авторських відносин. Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, що був при­йнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473–513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини [Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР" від 04.02.1994 № 3942-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 24. – С. 687]. Необхідність цих дій очевидна – такі статті, як 498 та 499 ЦК УРСР, відповідно до яких держава мала право на примусовий викуп авторського права чи проголошення твору надбанням держави; ст. 496, у якій зазначено, що юридичні особи наділені безстроковим авторським правом, є для сучасного авторського права абсолютно неприйнятними. Водночас повна відсутність інституту авторського права мала й свої негативні наслідки. Вітчизняний ринок інтелектуальної власності розвивався надзвичайно повільно, а забезпечення належного рівня охорони авторських прав на практиці виявилося­ неможливим за відсутності основного нормативного документа­ – Цивільного кодексу. Адже в єдиній ст. 472, що залишилася від старого Цивільного кодексу УРСР, ішлося тільки про можливість регулювання авторсько-правових відносин, які виникають­ під час створення та використання об'єкта авторського права Законом України "Про авторське право і суміжні права" й іншими­ законодавчими актами України. Прийняття нової редакції книги IV Цивільного кодексу, щодо регулювання інтелектуальної власності, розтягнулося на сім років. Відповідний законопроект, поданий на розгляд Верховної Ради України ще в грудні 1996 р., змінювався та доповнювався десятки разів. І лише в січні 2004 р. набув чинності оновлений текст Цивільного кодексу України. Певною мірою це пояснюється тяжкою економічною ситуацією в країні, законодавчою нестабільністю, ненормальною ситуацією, що склалася за останні роки навколо законодавства про інтелектуальну власність. Як відомо, чим частіше­ змінюються закони, тим рідше вони виконуються, та тим "комфорт­ніше" почувають себе пірати в хаосі чергової перебудови. Нова книга Цивільного кодексу України, що має назву "Право інтелектуальної власності", складається з 12 розділів. Істотним недоліком її є фактичне дублювання в ньому норм, закріплених у Законі України "Про авторське право і суміжні права", нерідко з ви­користанням зовсім інших формулювань. Але правові норми, безперечно, будуть змінюватись як за обсягом, так і за складом, відповідно до нових­ угод Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі – ВОІВ) та європейських директив. Кожні нові зміни ви­магатимуть внесення нових доповнень і до тексту Цивільного кодексу України. Та попри це, Кодекс і закони неодмінно будуть­ відрізнятися один від одного. Тож логічнішим видається закріплення в Цивільному кодексі України лише основних положень, перевірених часом, вітчизняною та зарубіжною практикою, зокрема й на міжнародному рівні. Принципово новим є положення, за яким майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об'єкт, і юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (п. 2 ст. 429 ЦК України). Ця новела суперечить визначенню прав на службовий твір у Законі України "Про авторське право і суміжні права", за яким виключні майнові права на вико­ристання такого твору належать роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) і (або) цивіль­но-правовим договором між автором та роботодавцем. Цивільний кодекс України намагається відродити "право на недоторканність", що існувало за часів Радянського Союзу. Для прикладу, "автор має право протидіяти супроводженню твору­ без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, комен­­та­рями тощо" (п. 1 ст. 439 ЦК України). Очевидно, що цей пункт не може реально діяти на практиці та буде масово ігноруватись, особливо при використанні в цифрових мережах, продуктах мульти­медіа та ін. Адже власне "цифровий формат" передбачає, що твір на екрані монітору буде виглядати інакше, ніж на сторін­ках книги чи журналу. До того ж, подання твору кожного разу додатково модифікуватиметься програмним забезпеченням, яке використовується, шрифтами, що підтримують програму, тощо. Відповідно до цього положення, незаконним стає, наприклад, видання творів Аристотеля, Т. Шевченка, О. Дюма з примітками спеціалістів, оскільки "право на недоторканність" містить заборону на "супроводження твору без згоди автора ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо" та діє, навіть коли автор уже помер. Пункт 2 ст. 439 ЦК України передбачає, що в разі смерті автора та відсутності спадкоємців недоторканність твору охороняється заінтересованими особами. Однак, хто ці особи – не пояснено, що створює розбіжності в трактуванні. Незаконним стає і перегляд будь-якого твору на екрані комп'ютера, адже при цьому неминуче відбувається "доповнення" твору іншими елементами на моніторі (приміром, курсором "мишки"). Аналіз тексту нового Цивільного кодексу України дає підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово наголошували спеціалісти, визначається положеннями міжнародних угод. Це зумовлює необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.
 
2.4. Кримінальний кодекс України
 
Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграє Кримінальний кодекс України. Аналізуючи цей документ, передусім, необхідно отримати відповіді на запитання: наскільки він відображає реальні зміни в житті сучасного суспільства, чи сприяє він розвиткові нових економічних відносин? З одного боку, в карному законодавстві досягнуто детальної регламентації широкого кола можливих правопо­рушень, і в цьому його позитивний аспект. Однак, з іншого боку, він містить значну кількість загальних, абстрактних, неконкретизованих кримінально-правових заборон. Згідно зі ст. 176 КК України, незаконне відтворення та розповсюдження творів науки, літератури й мистецтва; відтворення та розповсюдження комп’ютерних програм і баз даних, виконань, відео­грам, фонограм і програм мовлення; незаконне тиражування­ та розповсюдження їх на аудіо- й відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації; інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному­ розмірі, – карається штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи виправними роботами на термін до двох років або позбавленням волі на той самий термін з конфі­скацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення­, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення. Повторне порушення чи порушення за попередньою змовою осіб карається штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами­ на термін до двох років чи позбавленням волі на термін від двох до п’яти років з конфіскацією всіх примірників творів, матеріаль­них носіїв комп’ютених програм, баз даних, виконань, фоно­грам, програм мовлення, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення. Ті ж дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, караються штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів чи позбавленням волі на термін до шести років з позбавленням права займатися певною діяльністю терміном до трьох років. Відповідно до ст. 176 КК України, також матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому­ розмірі – якщо їх розмір у 1000 й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Розглянуті дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність лише в разі, якщо вони умисно вчинені (тобто порушник знав, що він порушує чужі авторські права та передбачав наслідки своїх дій). Дії, заподіяні з необережності, не є предметом карного переслідування. Як бачимо, Кримінальний кодекс України встановлює суворі санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності.
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2017
Сайт управляється системою uCoz