Головна | Право інтелектуальної власності 1 | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 288

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


РОЗДІЛ 1. Загальні положення про інтелектуальну власність
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових від­носин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Тому в цьому підруч­нику розглядаються лише цивільно-правові відносини, що виника­ють у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Саме у цьому значенні вживається термін «право інтелектуальної власності». Отже, у цьому значенні право інтелектуальної власності є вужчим від поняття «право інтелектуальної власності», що об'єд­нує державно-правові та адміністративно-правові норми. В остан­ньому значенні це поняття більш широке.
Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної власності.
Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелекту­альної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридич­ною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартіс­ний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як са­мостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відо­бражає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в яко­му панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуаль­ної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.
Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. Їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, ав­тономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, шо мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням, тобто за їх консенсусом.
Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, шо вони мають юридично рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки1.
Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Вони безперечно властиві й відносинам, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними оз­наками. Вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони від­повідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяль­ності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.
Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріаль­ної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у про­мисловий виріб, тощо.
Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної влас­ності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зумовлює особливості їх використання, — один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.
Коло суспільних відносин, що регулюються правом інтелектуаль­ної власності, досить широке. Воно не обмежується лише цивільно-правовими. Проте й цивільно-правові відносини у сфері інтелекту­альної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують коло своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці ре­зультатів інтелектуальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.
Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб, — вони зобов'язані не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і по­важати. Отже, порушником права інтелектуальної власності може бути будь-яка третя особа, яка й буде відповідачем за позовом про порушення цього права.
Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключ­ними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютни­ми правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуаль­ної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством). Право на вико­ристання об'єкта інтелектуальної власності належить виключно во­лодільцю цього права (за чинним законодавством України про інте­лектуальну власність — власнику правоохоронного документа). Характер і зміст цивільно-правових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності визначається видом цієї діяльності і власності.
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності:
— літературні, художні і наукові праці;
— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо - і те­левізійні передачі;
— винаходи в усіх галузях людської діяльності;
— наукові відкриття;
— промислові зразки;
— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
— захист проти недобросовісної конкуренції;
— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність міс­тить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності. Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство Украї­ни поки шо не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стан­дартів.
Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є май­нові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інте­лектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно-правових засадах.
У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально-правових відносин:
1) відносини, що складаються у процесі інте­лектуальної діяльності,
2) відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності.
Першу групу відносин складають ті, що виникають між замов­ником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.
Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому випадку йдеться лише про діяльність щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини; коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створю­ють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового резуль­тату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому по­рядку об'єктом інтелектуальної власності.
При цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної влас­ності у спеціальній літературі часто називають виключними права­ми, оскільки суб'єктам права інтелектуальної власності належить виключне право на її об'єкти. Як уже зазначалося, право на вико­ристання чи розпорядження об'єктом права інтелектуальної влас­ності належить лише суб'єкту цього права. На думку авторів, така назва не відповідає реальному стану речей. Адже право власності на матеріальні об'єкти також є виключним. Так само виключним мож­на назвати й право орендаря, адже його право оренди також є ви­ключним. Право інтелектуальної власності дійсно є виключним, але не є її характерною ознакою.


1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

Людина з найдавніших часів була творцем; забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У про­цесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середо­вищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біоло­гічного виду, і як розумної істоти, яка з*єднає світ і саму себе. Ра­зом з фізичним розвитком людини здійснювався її розумовий роз­виток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зу­силь певними придуманими знаряддями праці та способами вико­ристання земельних і сировинних ресурсів.
Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне та: кого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно перебуває у творчому пошукові. Це невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас.
Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності — у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військо­вій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля ТОЩО.
Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що за­безпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язу­ють із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль в історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. Для створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні вже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого — більш до­сконалого. Людство все більше переключається у цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «тех­ніка», запозиченим із грецької мови. Поняття «техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Часто сукупність навиків і способів, висо­ке виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, щодо гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує як су­купність знарядь ізасобів, створюваних для здійснення процесів виробництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, першу чергу фізичних, людини у процесі забезпечення свого існування і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та підвищення її продуктивності.
Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо другій половині XX свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес бу­де зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою терміно­логією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже те­пер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій кращі зумовлює високий рівень добробуту її народу.
Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рі­вень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, що стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне зна­чення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності лю­дей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер ви­робництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літерату­ри, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади сус­пільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінно­стями і які визначають духовний світ людини і суспільства. На дум­ку авторів, саме ці засади є найбільш важливими у формуванні сві­тогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний харак­тер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культу­ри і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від ха­рактеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями на­уково-технічного прогресу. Якби у дискусії 50-х років XX ст. між фізиками і ліриками перемогли лірики, у нас не було б Чорно­бильської трагедії.
Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.
У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва називали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього процесу також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між лі­риками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лі­рикою, до уваги не брали взагалі. На думку тодішніх «верхів», ліри­ка ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний роз­виток суспільства і її просто зневажали. Це і дістало своє відобра­ження в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес.
Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій мірі не збігаються. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій осно­ві — виробництва. Поза межами цього поняття залишалися літера­тура, культура і мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.
Науково-технічний прогрес — це досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме у цьому аспекті він нас ціка­вить. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвит­ку науки і техніки, шо складається із певних стадій, шо в своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання сус­пільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, матеріалах і технологіях, у новій продукції тощо.
Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першочерговим джере­лом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою ме­тою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний ви­ток, де виробництво посідає визначальне місце. У свою чергу ви­робництво зумовлюється потребами суспільства.
У процесі виробничої діяльності людина стикається з нерозв'я­заними проблемами, постають завдання, для вирішення яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв'язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її зако­номірностей, властивостей і явищ. Отже, виробництво ставить пе­ред наукою завдання знайти способи вирішення цих проблем, відшукати нові засоби чи способи вирішення виробничих та інших завдань. Наука має дати відповіді на поставлені суспільною прак­тикою запитання.
Формування і формулювання цих завдань дістає своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки, виявлення яких має істотне зна­чення для розвитку науково-технічного прогресу — їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.
Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матері­ального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями.
У міру накопичення наукових знань наука все більше стає необ­хідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес вдосконалення виробництва. Виробництво вже не може ус­пішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Виробничий процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетво­рюються в єдиний науково-виробничий процес.
Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів вироб­ництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практично­го завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у ви­робництві. Винахід треба певним чином матеріалізувати, втілити у певну конструкцію, технологію, речовину тощо — перетворити іде­альне розв'язання в уречевлений предмет — техніку, уречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.
Отже, науково-технічний прогрес складається з певних стадій, що перебувають у постійному розвитку, взаємно обумовлені і послідовно замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкриття, винаходи, нова техніка, сутність яких полягає в безпе­рервному пізнаванні матеріального світу і послідовному перетво­ренні (уречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явиш в інтересах доцільної діяльності людини.
Спираючись на вище викладене, сутність науково-технічного прогресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно вдосконалюється, взаємозумовлений процес пізнання закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх пере­творення (уречевлення) і використання в доцільній діяльності лю­дини.
Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (уречевлення) і використанні пізнаних закономірно­стей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяль­ності людини, що взаємозумовлений і постійно вдосконалюється.
Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досяг­нень науки в безпосередню продуктивну силу.
Отже, сутність науково-технічного процесу полягає увиявлен­ні, встановленні і пізнанні нових закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, в їх перетворенні (уречевленні) для ви­користання в доцільній діяльності людини. Отже, це процес добу­вання і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.
Загальні положення про інтелектуальну власність.
Функція науково-технічного прогресу - забезпечити виробництво та іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засо­бами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей.
Цей своєрідний екскурс наведено з метою, щоб розкрити сут­ність науково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності.
Отже, поняття науково-технічного прогресу не охоплює цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і мис­тецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещують­ся, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з'ясували. Постає запитання: що таке інтелектуальна діяль­ність і чим вона відрізняється від творчості.
Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелекту­альна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелекту­альна діяльність мають свої особливості або відмінності.
Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результа­тами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.
Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслі­док якої народжується щось якісно нове, що вирізняється непо­вторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині — адже творити може лише люди­на. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Приро­да інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійсню­ється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідом­лений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.
Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не бу­ло — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності.
У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, шо творча діяльність не може бути повторенням відомого, і результату завжди властива новизна.
Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяль­ності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюють­ся законом — творчість не може бути антісуспільною, аморальною, спрямованою проти людства.
Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяль­ності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.
Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності збігаються. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Люди­на може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльністю займаються ба­гато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являєть­ся щось нове, властива далеко не всім.
Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Да­леко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелек­туальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.
Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кіль­кості об'єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності належать і ті, що з тих чи інших причин не можуть ста­ти об'єктами правової охорони, наприклад, винаходи, що втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.
Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку саму істотну не­узгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звер­немося до ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має пра­во володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На думку авторів, наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. На­справді це не так — наукові відкриття поки що не підлягають пра­вовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в ко­го не викликає сумніву, що відкриття — це результат важкої, на­пруженої, тривалої творчої праці.
Наведемо інший приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єктів правової охорони, він не може бути визнаний об'єк­том інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запи­тання: а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інте­лектуальну власність відповіді на це запитання не має.
Аналогічна ситуація складається й у разі, коли на об'єкт промис­лової власності закінчився строк правової охорони. Здебільшого винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але серед винаходів інколи є такі, що морально не застаріли і про­довжують використовуватися, проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання: чия це влас­ність. Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.
У наведених прикладах власність і правова охорона припиня­ються чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промисло­вої власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику).
Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути не запатентованим, бо винахідник не надав належного значення патентуванню.
Отже, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуаль­ної власності. Складається парадоксальна ситуація -- є творчий ре­зультат, шо може стати або уже став об'єктом інтелектуальної влас­ності, або перестав ним бути і права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користува­тися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Тобто, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.
Безперечно, зазначену проблему треба розв'язувати. Ті результа­ти творчої діяльності, що з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами пра­ва власності (не інтелектуальної) відповідно до Конституції Ук­раїни. Така власність має охоронятися загальними цивільно-право­вими нормами.
Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті ре­зультати творчої діяльності, що наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності.
Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяль­ності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відпо­відає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй на­дається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуаль­ної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелек­туальної діяльності, особливо її результатів для соціально-еконо­мічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтен­сивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони. Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхід­не ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Поняття «культура» слід розуміти в її широкому значенні — це освіта, культура поведінки, науково-технічний рі­вень виробництва, література, мистецтво та багато інших складо­вих, що визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства. Рівень культури визначає світогляд, світовідчуття, моральні заса­ди та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожного окремого індивіда. Тобто саме культура в широкому значенні цьо­го поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумов­лює напрями розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні закони не визнають науково-технічними досяг­неннями пропозиції, шо мають антисуспільний, аморальний харак­тер. До них варто було б віднести зброю масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти людства. Духовний світ суспільства має видатних діячів літератури, куль­тури і мистецтва. Ми не дуже пам'ятаємо вчених стародавнього світу, які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам'ятаємо дія­чів духовної сфери. Духовний рівень не тільки українського сус­пільства визначали і визначають такі діячі, як Тарас Шевченко, Ле­ся Українка, Іван Франко, Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади суспільства, визначають його духовний рівень. Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на прикладах життя і діяльності видатних вчених сучас­ності Нільса Бора та Андрія Сахарова. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків атомної фізики, прийшов до виснов­ку, що досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої самої позиції дотримувався й Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами проти використання досягнень науки для масового знищення людей. Висока духовність цих та ба­гатьох інших видатних вчених стала над їх науковими досягнення­ми. Саме духовність у їх світогляді перемогла і зумовила потребу припинити дослідження у військовій сфері. У своїй подальшій гро­мадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в цілому, а не окремих держав і монополій, і відмовилися працю­вати в інтересах останніх. Послідовників такої позиції у світі не так уже й мало. До них належать такі видатні особистості як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М. Грушевсысий, В. Короленко та ін. Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшен­ня свого буття, чимало з них виявилися або непридатними, або придатними не повною мірою. Нині людство не відчуває відсут­ності ідей щодо організації свого існування. Проте гостро відчу­вається недостаток духовних цінностей, що істотно гальмує со­ціальний та науково-технічний прогрес. Будь-яка діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і людини, її розуму та гуманістичної доцільності, стає бездуховною, шо робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли тре­ба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу слід надавати моральній, духовній доцільності1. Тобто, у сучасному розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме формування духовності як самого суспільства, так і окремої люди­ни. Висловлюється навіть така думка: або XXI століття буде століт­тям духовності, або його взагалі не буде. Автори вважають, що для такого песимізму все ж підстав немає — людство переможе безду­ховність, розум візьме верх. Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формується духовністю. Культура завжди посідала високий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте у другій половині XX ст. н роль і значення істотно зросли. Зміст культури визначається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визначає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, що у світі вже відбулася іуманггарно-інноваційна революція. Автор звернув увагу на те. що окремі духовні цінності - надбання культу­ри — набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить ва­гомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гуманітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання і техно­логії, а здебільшого на нові концепції, ідеї та способи їх реалізації, тобто зростає ціна на патенти та науково-технічні досягнення. Зазна­чені чинники ще раз підтверджують пріоритетність науки як індика­тора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та економічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зростає роль і значення тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоплюється поняттями — наука, культура, мис­тецтво. Пріоритетність науки уже бсзспірна. Водночас зростає еко­номічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не лише формують духовний світ людини, а й стають вигідною сферою капі­таловкладень та джерелом одержання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко трансформуються у вигідний капіталоміст­кий, технологічно насичений ринок. Дуже вигідними стали кіноін-дустрія, телебачення, книговидавництво, шоу-бізнес тощо. Спожи­вання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гу­манітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характером, який розв'язує низку істот­них проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою роз­в'язує проблему зайнятості та доходів населення і є одним із голо­вних чинників позитивної динаміки економічного зростання'. Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і для розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже без-спірною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного за­безпечення. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науко­во-технічного прогнозування розвитку техніки, технологій і вироб­ництва. Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умо­вах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та про­мислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і вироб­ництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізації на ринку. Нова техніка, шо зумовлює технічний рівень виробництва, має створюватися на науково-технічних розробках на рівні винаходів. Винахідництво
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2017
Сайт управляється системою uCoz