Головна | 4. ДОСТУП ДО СУДОВИХ РІШЕНЬ ТА МАТЕРІАЛІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ | Реєстрація | Вхід

 
http://myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 288

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

4. ДОСТУП ДО СУДОВИХ РІШЕНЬ ТА МАТЕРІАЛІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
 
Журналіст, що серйозно працює над висвітленням судової про­блематики, не може не звертатися до документів. Під час опитувань представники ЗМІ наголошують на важливості такої інформації для підготовки матеріалів про конкретні судові справи. Водночас журналіс­ти зазначають, що судді не завжди з розумінням ставляться до їхнього прагнення отримати доступ до такої інформації. Наявність документів має виняткове значення для судової журналістики, оскільки лише за до­помогою документів можна підтвердити чи спростувати інформацію, зібрану під час судового процесу, під час інтерв’ю з суддями чи учас­никами процесу. Специфіка цих документів полягає в тому, що доступ до основних з них (доказів у справі та інших матеріалів судових справ) регламентують не загальні норми інформаційного законодавства, а норми процесуального законодавства. Належить розрізняти дві ситуації — коли потрібно одержати до­ступ до судових рішень і доступ до матеріалів судових справ. 1. Доступ до судових рішень зазвичай одержують такими способами: • оголошенням судового рішення в залі судового засідання; • забезпеченням доступу до матеріалів справи та наданням копії рішення; • оприлюдненням судових рішень у мережі Інтернет в Єдиному реєстрі судових рішень[12]; • публікацією текстів судових рішень у друкованих засобах ма­сової інформації. Публічне оголошення судового рішення прямо передбачене в процесуальному законодавстві, однак з певними відмінностями щодо різних типів провадження. Адміністративний процес. Судове рішення, ухвалене на відкрито­му судовому засіданні, оголошують прилюдно. Якщо ж судовий розгляд мав закритий характер, то прилюдно оголошують лише резолютивну частину рішення. За певних обставин оголошують лише вступну та ре­золютивну частину рішення — якщо воно має складний характер. Цивільний процес. Судове рішення оголошують прилюдно по за­кінченні судового розгляду негайно, за винятком випадків, коли справу розглядали на закритому судовому засіданні. Рішення оголошують по­вністю. А якщо з огляду на складність справи оформлення рішення в по­вному обсязі відкладають у часі, то на судовому засіданні оголошують тільки його вступну та резолютивну частини. За таких обставин суд по­відомляє тим особам, які є учасниками розгляду, про дату, починаючи від якої вони можуть ознайомитися з повним текстом рішення. Кримінальний процес. Вирок у кримінальній справі, навіть якщо її розглядали на закритому судовому засіданні, суддя, що головує, або інший суддя оголошує публічно. Господарський процес. Судове рішення суддя оголошує прилюд­но, безпосередньо по закінченні розгляду. Якщо за згодою сторін суддя оголошує лише вступну та резолютивну частину рішення, то повне рі­шення оформляють і підписують протягом п’яти днів після дня оголошен­ня його вступної та резолютивної частини. Отже, будучи присутніми на судовому засіданні, журналісти ма­ють реальну можливість ознайомитися з судовим рішенням. Право на отримання офіційної копії судового рішення, відповідно до процесуального законодавства, мають ті особи, які були учасника­ми судового розгляду. А для тих осіб, що не фігурували як учасники процесу, передбачено право ознайомитися з судовим рішенням у по­вному обсязі в тому разі, якщо воно безпосередньо стосується до їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків. Дехто стверджує, що журналісти, які висвітлюють справу за редакційним дорученням, мусять виконати своє професійне завдання, тому мають право просити, щоб їм нада­ли копію рішення чи можливість з ним ознайомитися21. Проте закон не зобов’язує суд задовольняти згадані вимоги. За таких обставин журналіст чи редактор звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою, в якій висловлює прохання:
• надати можливість ознайомитися з судовим рішенням; • надати можливість виготовити в приміщенні суду копії судового рішення за допомогою власних технічних засобів; • виготовити копію судового рішення заходами апарату суду. Заявник має обґрунтувати, чому він вважає, що судове рішення безпосередньо стосується до його прав, свобод, інтересів чи обов’язків (наприклад, виконання службових обов’язків журналіста). Також мож­на зазначити, що конкретна судова справа становить суспільний ін­терес і цим обґрунтувати потребу одержати доступ до рішення (щоб забезпечити повне та об’єктивне висвітлення справи). Заяву розглядає відповідальна службова особа апарату суду невідкладно, а якщо за­ява потребує додаткового вивчення, — то протягом трьох робочих днів. Копію рішення суд видає за плату, величину якої встановлює Кабінет Міністрів України. Відповідальна особа апарату суду може відмовити в наданні до­ступу до судового рішення, зокрема, за таких обставин: • звернення подала особа, процесуально не дієздатна (напри­клад, неповнолітня), або особа, яка не має відповідних повно­важень; • матеріали справи передано до іншого суду чи на зберігання до державної архівної установи; • судове рішення безпосередньо не стосується до прав, свобод, інтересів чи обов’язків заявника. Рішення про відмову в наданні доступу до судового рішення службова особа апарату суду видає в письмовій формі, зазначаю­чи, яким є порядок його оскарження. Відмова мусить бути вмотиво­вана. Надання дозволу на доступ до судового рішення або відмову в цьому можна оскаржити до голови відповідного суду або в суді від­повідно до порядку, передбаченого в законі. Але перш ніж починати процес оскарження, варто порадитися з досвідченим медіаюристом, щоб навести належні аргументи. Офіційне оприлюднення судових рішень — це їх розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України або публікація тек­стів у друкованих виданнях згідно з порядком, що його встановлює Закон України «Про доступ до судових рішень». Починаючи від 1 червня 2006 року відкрито доступ до Єдино­го державного реєстру судових рішень, розміщеного на веб-порталі Державної судової адміністрації (http://www.court.gov.ua/ або, за прямою адресою, http://www.reyestr.court.gov.ua/). Поки що цей Реєстр є неповним та фрагментарним, тому не працює повною мірою, але в перспективі він має стати основним джерелом інформації про судові рішення. Специфіка Реєстру полягає в наявності двох режимів доступу до нього — загального (для всіх користувачів без будь-яких обмежень) та повного (для суддів та інших осіб, визначених у порядку веден­ня Реєстру). У текстах судових рішень, відкритих для загального до­ступу, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу (імена фізичних осіб, адреси місць проживання, номери телефонів та інші ідентифікаційні відомості), а також відомості, щодо нерозголошення яких ухвалено рішення про розгляд справи на закритому судовому засіданні. Водночас не може бути закритою така інформація: прізвища суддів, що ухвалили судові рішення, а також прізвища посадових та службових осіб, які, реалізовуючи свої повноваження, брали участь у судових процесах. Коли справа доходить до використання судових рішень у сво­їх публікаціях чи повідомленнях, найскладніше та найважливіше завдання ЗМІ — чітко визначити обмеження щодо оприлюднення інформації про осіб, які були учасниками судового розгляду, та ін­формації з обмеженим доступом. Саме в цих питаннях журналісти найчастіше припускаються помилок, використовуючи судові рішен­ня, і можуть нести за це юридичну відповідальність у вигляді компен­сації моральної та матеріальної шкоди. Законодавство містить певні суперечності, які мають брати до уваги і журналісти, і судді. Стаття 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» встановлює загальне правило: публічно оголоше­ні судові рішення можуть бути відтворені без обмежень. ЗМІ може оприлюднювати повний текст рішення або його фрагментів, без редагування, що змінює його зміст, лише в тому разі, якщо журна­ліст був присутній під час оголошення цього рішення (на цей факт обов’язково потрібно вказати в публікації чи повідомленні). Водно­час стаття 296 Цивільного кодексу України визначає деякі особли­вості висвітлення судового процесу, а надто якщо йдеться про кримі­нальне судочинство. Ім’я фізичної особи, яку затримали, підозрюють чи об­винувачують у скоєнні злочину, або особи, що вчинила адмі­ністративне правопорушення, можна використати (опри­люднити) лише за таких обставин: або набув законної сили обвинувальний вирок суду щодо неї, або суд прийняв постанову у справі про адміністративне правопорушення, або в інших випадках, передбачених у законі. Ім’я потерпілого внаслідок правопорушення, а також ім’я учасника цивільного спору, який стосується до особисто­го життя сторін, можна оприлюднити лише з їхньої згоди. Використання початкової літери прізвища фізичної осо­би в засобах масової інформації не є порушенням її права. Вказані обмеження не мають абсолютного характеру, якщо виникає суспільний інтерес до одержання такої інформації. Журналіст може називати імена фізичних осіб, якщо існують незаперечні докази, що ця інформація є суспільно значущою, тобто є предметом суспіль­ного інтересу, і якщо право громадськості мати цю інформацію пере­важає право на захист приватності. Такий підхід базується на позиції Європейського суду з прав людини. За описаних обставин на журна­ліста чи ЗМІ теж можуть подати позов. Але наявність доказів, що спра­ва становить суспільний інтерес (наприклад, листи до редакції) збільшує шанси виграти справу. Висвітлюючи питання всіх інших судових проваджень (крім кримі­нального), доцільно спиратися на частину 3 статті 296 Цивільного Ко­дексу України: «Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах, допускається без її згоди». Журналісти мають припускати можливість того, що судове рі­шення буде оскаржене. Тому висвітлюючи судовий процес, де оскар­ження ймовірне, представники ЗМІ мають уникати висловів, дореч­них лише щодо завершених процесів. Наприклад, під час розгляду справи твердження «А. порушив закон» потрібно замінити фразою «А. звинувачено в порушенні закону». А коли суд оголосив вирок, але ще залишається час для його оскарження, належить вживати фактичні твердження, яких не можна спростувати, як-от: «Суд оголо­сив обвинувальний вирок про те, що А. порушив закон». Поки всіх можливостей оскарження не вичерпано, потрібно дуже обережно послуговуватися фразами про вину підсудного. Якщо, скажімо, жур­наліст по закінченні судового розгляду скаже, що особа А. винна, а пізніше вищий суд визнає її невинною, — то та особа матиме повне право подати позов проти ЗМІ про компенсацію матеріальної і мо­ральної шкоди за поширення неправдивих відомостей. 2. Доступ до матеріалів судових справ. Крім судових рішень, у публікаціях та повідомленнях можна використовувати й матеріали судового розгляду (судової справи). В такому разі виникають кілька різних ситуацій. Незакінчені судові справи. Справу передано судді чи до суду (провадження не закінчилося або залишається можливість його оскаржити, тобто не минув відповідний термін). Для такої ситуації законодавство передбачає не достатньо чіткі норми. Загальне пра­вило процесуального законодавства полягає в тому, що право на ознайомлення з матеріалами справи мають лише учасники судового процесу. Натомість інформаційне законодавство містить норму про права журналістів на отримання інформації, яка не є закритою. Всі докази (факти, документи) підлягають безпосередньому розгляду під час відкритого судового процесу, тобто вони стають доступними. Але це не обов’язково означає, що журналіст має право на такий доступ поза межами судового засідання. Більшість правознавців і практиків, тлумачачи згадані норми закону, стверджують, що журналіст і ЗМІ позбавлені права на ознайомлення з матеріалами судової справи. Як зазначено рані­ше, доступ до судового рішення особи, які не були учасниками судового процесу, можуть одержати в тому разі, якщо воно безпо­середньо стосується до їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків. А доступ до матеріалів справи вони можуть отримати тільки тоді, коли їм це потрібно для оскарження судового рішення. За таких обставин існує гіпотетична можливість розсуду судді. Суддя може дозволити журналістам доступ на підставі наявності суспіль­ного інтересу до оприлюднення такої інформації. Але в такому разі у заяві потрібно навести переконливі аргументи, що такий суспіль­ний інтерес справді існує. Втім, ніщо не перешкоджає журналістам просити матеріали справи в сторін спору. Але використовувати такі матеріали потрібно дуже обережно, оскільки вони обов’язково будуть однобічними — відображати бачення та аргументи лише однієї сторони. Оприлюд­нюючи такі матеріали, належить публічно заявити, що в них йдеться про погляди лише однієї сторони у справі, і спробувати паралельно подати бачення іншої сторони. Закінчені судові справи — це справи, передані до архіву суду відповідно до Інструкції, затвердженої в наказі Державної судової адміністрації України № 277 від 14 липня 2003 року. Процесуальне законодавство ніяк не обмежує доступу журналістів до таких матері­алів. Отже, медійники можуть спиратися на загальні норми інформа­ційного законодавства та законодавства про ЗМІ, пам’ятаючи про обмеження щодо закритої інформації, а також про підстави для розкриття такої інформації.
В судах не вироблено чіткої позиції щодо правил та процедур доступу до такої інформації. Найчастіше все залежить від рівня взаємної довіри у відносинах ЗМІ та судів. За таких обставин найдоцільніше вда­ватися до простих інформаційних запитів, процедуру подання та роз­гляду яких передбачає Закон України «Про інформацію». Також журналістам важливо пам’ятати, що по закінченні судової справи змінюється спосіб її висвітлення. Про відповідача чи підсудного вже не треба писати як про обвинуваченого чи вживати «нібито» перед кожним дієсловом: вина чи невинність є доведеним фактом. Журналісти мають чітко знати такі норми закону: • кримінальну справу, за якою особа стала засудженою і тому підлягає взяттю під варту, вважають завершеною після того, як від відповідного органу (установи) виконання покарань одержано підтвердження, що засуджену особу, яка перебу­вала на волі, взято під варту; • кримінальну справу, за якою особу, що перебуває на волі, засуджено умовно до позбавлення волі з обов’язковим залу­ченням до праці, вважають закінченою після того, як від від­повідного органу (установи) виконання покарань отримано повідомлення про прибуття засудженого в місце відбування покарання; • кримінальну справу, за якою особу засуджено умовно, вва­жають закінченою, коли особу взято на облік для встановлен­ня контролю за її поведінкою; • якщо засудженій особі відстрочено виконання вироку, спра­ву вважають закінченою після того, як вирішено питання про звільнення засудженого від покарання; якщо засуджену осо­бу спрямовують у місце позбавлення волі для відбуття пока­рання, то справу вважають закінченою після того, як від від­повідного органу (установи) виконання покарань одержано довідку про взяття під варту; • кримінальну справу, за якою оголошено розшук особи, що уни­кає відбуття покарання після оголошення вироку, вважають за­кінченою після того, як отримано повідомлення про затримання особи і виконано оголошений щодо цієї особи вирок; • кримінальну справу, за якою особу засуджено до виправних робіт, вважають закінченою після того, як від органу (установи) виконання покарань одержано повідомлення про отримання копії вироку; і * кримінальну справу, за якою особу засуджено до штрафу або з особи стягнуто грошові суми на користь держави, пе­редають до архіву суду після того, як повернеться виконавчий лист (з позначкою державного виконавця про сплату визна­ченої у вироку суми або з долученням до справи квитанції банківської установи про сплату такої суми); • кримінальну справу, за якою оголошено виправдальний ви­рок, вважають закінченою після того, як вирок набув законної сили; • кримінальну справу, за якою особу звільнено від покарання, але до якої вжито примусових заходів медичного характеру, вважають закінченою після того, як отримано повідомлення про те, що така особа перебуває у відповідній лікувальній установі; • кримінальну справу, яку суд закрив на підставі статей 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10 Кримінально-процесуального кодексу України, вважають закінченою після того, як набула чинності ухвала або постанова суду про закриття справи; • кримінальну справу, яку суд закрив з огляду на притягнення особи до адміністративної відповідальності, вважають закін­ченою після того, як суд отримав документ про сплату штра­фу, про відбуття адміністративного арешту або про те, що відповідний орган (установа) виконання покарань прийняв до виконання ухвалу чи постанову суду про виконання виправ­них робіт; • кримінальну справу, закриту внаслідок передавання матері­алів на розгляд товариського суду або комісії у справах не­повнолітніх, вважають закінченою після того, як отримано по­відомлення про результат розгляду; • кримінальну справу, за якою з засуджених стягнуто суми як відшкодування матеріальних та моральних збитків, заподі­яних злочином, вважають закінченою після того, як надіслано виконавчі листи про здійснення стягнення і про це повідомле­но стягувачеві, а в разі солідарного стягнення — відкрито зве­дене виконавче провадження; • матеріали про скерування особи до лікувально-трудового профілакторію (ЛТП) для примусового лікування від наркоманії чи алкоголізму вважають закінченими після того, як отримано повідомлення про спрямування особи до ЛТП; • цивільну справу, за якою суд задовольнив позов, вважають закінченою після того, як позивач отримав виконавчого листа, а суд надіслав стягувачеві виконавчого листа на його прохан­ня або з власної ініціативи, після того, як заявникові видано копію судового рішення (якщо йдеться про справи окремого провадження, справи про розірвання шлюбу та інші справи, де видача виконавчого листа не передбачена), після того, як отримано повідомлення про спростування щодо справи про захист честі та гідності; • цивільну справу, за якою суд відмовив у позові, вважають за­кінченою після того, як судове рішення набуло чинності; • якщо суд прийняв рішення, постанову або ухвалу про накла­дення штрафу, стягнення державного мита чи інших сум, то цивільну справу вважають закінченою після того, як отримано документ про сплату цих сум на користь держави; • справу про адміністративне правопорушення вважають за­кінченою за наявності даних про те, що відповідний орган отримав копію постанови для виконання, та за умови, що до­кумент про виконання постанови надійшов за призначенням.
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2018
Сайт управляється системою uCoz