Головна | 2. ДОСТУП ЖУРНАЛІСТІВ НА СУДОВІ ЗАСІДАННЯ | Реєстрація | Вхід

 
//myphonebox.ucoz.ru/ 
Меню сайту

Категорії
Конференції та семінари [6]

Наше опитування
Як ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 296

Пошук

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

2. ДОСТУП ЖУРНАЛІСТІВ НА СУДОВІ ЗАСІДАННЯ
 
Насамперед журналіст має визначити, діяльність якого суду він збирається висвітлювати. В Законі України «Про судоустрій» вста­новлено, що розгляд справ відбувається відкрито. Закритим процес можна оголосити лише за рішенням суду у випадках, передбачених у процесуальному законі8. Оскільки різні суди (загальні, господарські, адміністративні) у своїй діяльності керуються різними процесуаль­ними законами, питання доступу в кожному випадку врегульовано по-різному. (Питання про можливість застосування фото- та відео-зйомки розглянуто в наступному розділі). Адміністративний процес пов’язаний з великим комплексом суспільних відносин, які виникають внаслідок функціонування дер­жавної влади. Зокрема, це форма спеціалізованого судового захис­ту прав і свобод громадян від порушень з боку органів державної влади. Наприклад, коли 2006 року Верховна Рада звільнила пана Бориса Тарасюка з посади міністра закордонних справ України, він оскаржив це рішення в адміністративному суді. Оскарження правомірності накладення санкцій з боку мит­них, податкових та інших державних органів — це сфера адміні­стративної юстиції. Розгляд справ в адміністративних судах відбувається відкрито. Своєю ухвалою суд може оголосити судове засідання (його частину) закритим, щоб забезпечити нерозголошення державної чи іншої та­ємниці, яку охороняє закон, захистити особисте життя людини, інте­реси малолітньої чи неповнолітньої особи, а також гарантувати інші права та свободи, встановлені в законі. Під час розгляду справи на закритому судовому засіданні можуть бути присутніми лише ті осо­би, які беруть участь у справі, а в разі потреби — також експерти, фахівці, перекладачі та свідки[4].
Оголошення судового процесу (його окремої частини) закритим належить до сфери компетенції судді, який у вже перелічених випад­ках мусить оцінити обставини справи і прийняти відповідне вмотиво­ване рішення. Учасники процесу мають право подавати клопотання про закриття процесу, вміщуючи в них обґрунтування (мотивацію) такої вимоги, а також чіткий перелік даних, що можуть бути визна­ними інформацією з обмеженим доступом. Важливо зазначити, що відповідно до Кодексу адміністративно­го судочинство, представник відповідача — суб’єкта владних повно­важень не має права вимагати закриття судового процесу[5]. Принципово новим для українського процесуального законо­давства є передбачена в законі можливість розкриття інформації. Якщо під час закритого судового засідання встановлено, що інфор­мація з закритим доступом є суспільно значущою або доступ до ін­формації обмежено з порушенням закону, то суд виносить ухвалу про її розгляд на відкритому судовому засіданні. Присутні в залі суду журналісти не наділені процесуальними правами учасників процесу, тому не можуть подавати власні клопотання про суспільну важливість закритої інформації. Але якщо одна зі сторін буде зацікавлена в роз­критті такої інформації, то ніщо не забороняє журналістам запропо­нувати цій стороні здійснити такий крок. Цивільний процес регулює майнові і немайнові права фізичних та юридичних осіб. Йдеться про широкий спектр правовідносин, від сімейних справ до договірних спорів, захисту авторських прав і за­хисту честі та гідності тощо. В Україні розгляд цивільних справ у всіх судах відбувається усно і відкрито. Закритий судовий розгляд можна провадити лише в тому разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення дер­жавної або іншої таємниці, яку охороняє закон, а також якщо особи, що беруть участь у справі, подали таке клопотання, прагнучи зберег­ти таємницю усиновлення, запобігти розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб — учасників процесу або відомостей, що принижують їхню честь і гідність. Про розгляд справи на закритому судовому засіданні суддя має прийняти вмотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті. Ухвалу потрібно оголосити негайно, тоді ж таки вона набуває чинності[6]. Якщо розгляд справи може призвести до розголошення таємниці, яку охороняє закон, то питання про закриття розгляду суд вирішує суди у відносинах з журналістами та змі своєю вмотивованою ухвалою незалежно від того, подали учасники процесу клопотання чи ні, — за наявності обставин, прямо передбаче­них у відповідних законах. Але якщо одна зі сторін подає клопотання про закриття судового процесу, то задоволення такого клопотання не може відбуватися автоматично, оскільки інші учасники процесу ма­ють розглянути й обговорити наведені в ньому посилання на підстави, зокрема виявити, чи передбачені вони в процесуальному законі. За будь-яких обставин суддя не зобов’язаний задовольняти клопотання, оскільки, крім прав сторони спору, існує ще суспільний інтерес до інформації про судовий розгляд справи. Обов’язок судді — визна­чити, котре з цих прав та інтересів має пріоритет на захист з огляду на конкретні обставини. Класичною в цьому контексті може бути ситуація, пов’язана з поширенням інформації про приватне життя публічних осіб (по­літиків, державних посадовців). Оскільки такі особи мають менший рівень захисту приватного життя порівняно зі звичайними громадя­нами, суд може їм відмовити у клопотанні про оголошення процесу закритим з огляду на захист їхнього приватного життя, якщо така ін­формація є суспільно важливою (скажімо, політик практикував до­машнє насильство в родині, і це стало причиною розлучення, або під час розподілу набутого в шлюбі спільного майна чоловік — відомий актор — вдавався до шахрайських методів відчуження майна, щоб уникнути поділу). Кримінальний процес відбувається тоді, коли йдеться про справи, де особу звинувачують у скоєнні злочину, передбаченого в Кримінальному кодексі. У кримінальному процесі обвинувачення висуває прокурор від імені держави. Для запобігання зловживанню владою і забезпечення можливості здійснювати суспільний контроль за кримінальними справами дуже важливо, щоб преса могла стежи­ти за такими процесами й інформувати громадян про їх перебіг та результати. Відповідно до статті 20 Кримінально-процесуального Кодексу України, «розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої за­хищеної законом інформації. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду, в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою не розголошення відо­мостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.
Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно». Зазвичай рішення про закритий судовий процес у кримінальній справі приймає суддя або колегія суддів на підставах, передбачених у законі, і з власної ініціативи. Однак відомі випадки, коли підсуд­ний на відкритому судовому засіданні вимагає видалити журналіста з зали суду. Таку вимогу може висувати безпосередньо підсудний або його захисник через небажання оприлюднювати неприємні по­дробиці його життя. В тому разі суддя, який головує на засіданні, має гарантувати дотримання принципу гласності та прав усіх присутніх у залі суду, а не лише учасників процесу, і пояснити підсудному неправомірність такої вимоги. Представник державного обвинувачення може просити суд оголосити закритою частину судового процесу з огляду на інтереси свідків або на потребу не розголошувати конфіденційну інформацію. Так сталося, наприклад, під час судового процесу у справі над обви­нуваченими у вбивстві Георгія Гонгадзе, коли прокурор не хотів до­пустити витікання інформації про методи роботи таємних агентів мі­ліції. У цій конкретній ситуації законність вимог прокурора і підстави для закриття судового процесу, які він навів, видаються сумнівними. Господарський процес передбачає слухання справ щодо кор­поративних відносин, які виникають між юридичними особами, дер­жавними та іншими органами, а також справи про банкрутство. Стаття 4-4 Господарського процесуального кодексу визначає, що «розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення кло­потання з цього приводу виноситься ухвала». Суддя може оголосити розгляд справи закритим з власної ініці­ативи, коли йдеться про державну, комерційну чи банківську таємни­цю. Закон не деталізує, за яких саме обставин суд може оголосити засідання закритим за клопотанням сторони чи сторін. У клопотанні можна звернути увагу суду на наявність вказаних таємниць, але закон не забороняє оголосити розгляд закритим з інших причин, наприклад, з огляду на конфіденційність інформації, яку розглядатиме суд. Клопотання має містити відповідне посилання на конкретні обставини, види інформації, що мають конфіденційний суди у відносинах з журналістами та змі характер, — за умови, що суд визнав ці обставини належними до­казами, які дають підстави оголосити розгляд закритим. Презумпція невинуватості виявляється в тому, що господарські справи є відкритими, за винятком справ, пов’язаних з таємною чи конфіденційною інформацією, та інших справ, оголошених закрити­ми з інших обґрунтованих причин, визначення яких дає Закон Укра­їни «Про інформацію»12. Конфіденційна інформація — це відомості, які є у володінні, ко­ристуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до умов, які вони самі ви­значили. До таємної інформації належить інформація, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству та державі. Інформацію відно­сять до категорії державної таємниці і надають доступ до неї відпо­відно до закону про державну таємницю. Отже, головна різниця між таємною і конфіденційною інформацією полягає в тому, що питання про обмеження доступу до конфіденційної інформації вирішує осо­ба, що є власником такої інформації, а до таємної — закон. Особи, які володіють інформацією, одержаною за власні ко­шти, або такою, яка є предметом їхнього інтересу і не порушує пе­редбаченої в законі таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, зокрема зараховують чи не зараховують її до категорії кон­фіденційної і встановлюють для неї систему (способи) захисту. Якщо власник не вживає заходів для обмеження доступу до конкретної ін­формації, то її не можна вважати конфіденційною. Винятком є банків­ська і комерційна інформація, режим доступу до якої регулює закон. Інформація, що загрожує безпеці, здоров’ю та життю людей, також не може бути засекреченою13. Журналістам важливо знати, що закон забороняє зараховува­ти до конфіденційної інформації суспільно важливі відомості про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; про стан речей з правами та свободами людини і гро­мадянина, а також факти їх порушень; про незаконні дії органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб; іншу інформацію, доступ до якої, відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, не може бути обмеженим[7]. 12 Стаття 30 Закону України «Про інформацію». 13 Стаття 8 Закону України «Про державну таємницю».
На жаль, не всім суддям, яким доводиться вирішувати питання журналістів про вільний доступ ЗМІ до суду, відомо про норму закону про ін­формацію, в якій йдеться про інформацію з обмеженим доступом. Таку інформацію можна поширювати без згоди власника в тому разі, якщо вона є суспільно значущою, тобто коли вона є предметом громадського інтересу і коли право громадськості за таких обставин знати цю інформацію переважає право її власника на її захист[8]. Правомірність рішення судді про закритий судовий розгляд. Висвітлюючи судову проблематику, представник ЗМІ може опи­нитися в ситуації, коли суддя оголосив розгляд справи закритим чи висловив думку про потребу закритого судового розгляду. Щоб ви­рішити, як діяти далі, журналістам належить довідатися, правомірним чи ні є закритий судовий розгляд. Вже згадані процесуальні закони містять лише загальні крите­рії, якими має керуватися суддя, вирішуючи питання про закритий судовий розгляд, наприклад, за клопотанням сторін. Таке клопотан­ня, як зазначено раніше, суддя не має задовольняти автоматично. А сторона, яка просить оголосити розгляд справи закритим, мусить вмотивувати своє клопотання. Також суддя може прийняти рішення про закритий судовий розгляд з власної ініціативи. В кожному разі, рішення про закриття судового процесу буде зафіксоване у вмотиво­ваній ухвалі, яку можна оскаржити. Для порівняння варто навести приклади з судової практики США, де низка судових рішень становить комплекс критеріїв, що їх мусить брати до уваги суд, вирішуючи питання про оголошення судо­вого засідання закритим. Звісно, дотримання такого принципу не є обов’язковим для українських суддів. Але журналісти, наголошуючи на такому принци­пі, зможуть аргументованіше обстоювати застосування демократич­них підходів, коли йдеться про встановлення балансу між інтересами сторін, суспільства, ЗМІ і суддів, що конфліктують між собою. Вирішуючи питання про оголошення процесу закритим, суддя в США має брати до уваги, що відкриті судові процеси посилюють віру суспільства в справедливий суд; присутність громадськості за­безпечує можливість контролю за зловживаннями в судовій системі; відкритість процесу дає змогу побачити реакцію суспільства на резо­нансні та важливі за своїми наслідками правопорушення. Судовий розгляд оголошують закритим на таких підставах: захист конфіденційної інформації або особи свідка, якщо будуть насуди у відносинах з журналістами та змі ведені докази про негативні для них наслідки; необхідність захисту свідка чи його близьких від погроз та реальної загрози його життю чи здоров’ю або життю чи здоров’ю його близьких; захист потерпі­лих у справах про статеві злочини, коли потерпілими є неповнолітні; попередження неналежної поведінки присутніх, яка може негативно вплинути на справедливість та неупередженість судового процесу; необхідність захисту свідків від осіб, що намагаються впливати на зміст їхніх свідчень. Суд має визначити, хто саме є зацікавлений у закритому проце­сі і які він має мотиви. Сторона, що вимагає закритого судового роз­гляду, мусить обґрунтувати твердження, що певним інтересам буде заподіяна шкода в разі відкритого розгляду справи. Закриття судового розгляду не має бути абсолютним, тобто не має виходити за межі захисту обґрунтованого інтересу. Доцільно та­кож оцінити можливість використання альтернативних заходів, таких наприклад, як зміна місця судового розгляду. Якщо суд обмежує доступ до певної інформації чи окремих документів, то потрібно визначити: чи існує закон, на підставі яко­го має бути обмежений доступ до цих документів; чи існує інтерес громадськості до цих документів; якщо доступ до інформації не буде обмежений, чи не виникне реальна загроза справедливості судового процесу; що обернеться гіршими наслідками — відкриття чи закриття доступу до інформації. Крім того, суддям також рекомендують оцінити, чи готові вони до того, що рішення про закритий судовий розгляд можуть обго­ворювати громадськість і ЗМІ. Тобто судді мають передбачити, чи це вплине на неупередженість та безсторонність суду. Наприклад, сторона, яка виступала проти закриття процесу, може намагатися спростувати таке рішення за допомогою преси. Присутність журналістів на судовому засіданні. Передусім на­лежить виходити з того, що журналіст принаймні має права на одер­жання інформації як пересічний громадянин і не мусить отримувати акредитацію, особливий дозвіл або ще щось, що нагадує дозвіл на пе­ребування в залі суду. Працівник ЗМІ може з власної волі повідомити судді або працівникові суду про своє бажання бути присутнім. Але за­вчасного погодження суд не має права вимагати — журналістові можна лише нагадати про належну поведінку під час засідання (про правила провадження зйомок див. далі). Норми поведінки в суді можна поділити на дві групи — загальноприйняті етичні норми поведінки в публічному місці та процесуальні норми, прямо чи опосередковано передбачені в процесуальному законодавстві. Хоч ці норми й відмінні, проте вони однаковою мірою можуть правити судді за підставу для застосування заходів процесу­ального примусу. Етичні норми передбачають неприйнятність таких дій журналіс­тів під час перебування в залі суду: • користування мобільним телефоном; • внесення до зали судового засідання їжі чи напоїв та їх вжи­вання; • жування гумки; • куріння; • прослуховування аудіозаписів, голосна реакція на перебіг судового процесу, а також будь-яка інша демонстрація сво­го ставлення до подій; • читання газет, книжок; • інші дії, що ’їх зазвичай визнають неприйнятними в держав­них установах та публічних місцях. Процесуальні норми поведінки в залі суду здебільшого прямо чи опосередковано визначено в законі. До них належать такі: • вимоги етики спілкування з судом (обов’язок встати, коли суд заходить чи виходить; спілкування лише стоячи та в офі­ційній формі; звернення до судді «Ваша честь»); • вимоги до порядку неофіційного фіксування інформації (жур­налісти можуть користуватися портативними аудіотехнічними пристроями, робити письмові записи, натомість застосування інших методів фіксування потребує спеціальної ухвали суду); • вимоги підтримувати порядок у залі судового засідання (цих вимог не конкретизовано, тож за їх порушення можуть бути визнані будь-які дії, що перешкоджають судовому розгляду, зокрема й недотримання розглянутих раніше етичних норм); • заборона спілкування під час судового розгляду справи з учасниками процесу та іншими особами, присутніми на су­довому засіданні; • обов’язковість виконання розпоряджень судді, який головує на засіданні; * виконання обов’язкових дій у певних ситуаціях (обов’язок стояти під час оголошення судового рішення).
Журналістам варто пам’ятати, що суддю наділено досить ши­рокими процесуальними правами, які дозволяють йому вживати за­ходів впливу до порушників цих норм. Процесуальне законодавство передбачає, що суддя може вдаватися до заходів процесуального примусу «негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали». Важливо, що будь-які рішення судді щодо порушень мають бути в належний спосіб зафіксовані в ухвалі. Це має стримувати суд­дів від необґрунтованих, емоційних рішень. Основними заходами процесуального примусу щодо журналіс­тів є попередження та видалення з зали судового засідання. Найчас­тіше судді діють за таким алгоритмом: порушникам спочатку вислов­люють попередження, а в разі повторного порушення їх видаляють з зали судового засідання. Тому журналістам варто взяти це до уваги. Якщо представник ЗМІ не дотримується встановленого порядку під час судового засідання, суд може притягнути його до адміністра­тивної відповідальності за неповагу до суду, а це може обернутися адміністративним штрафом або адміністративним арештом (щонай­більше — на п’ятнадцять діб)16. Такий захід, як видалення журналіста з зали суду, за певних об­ставин може означати фактичне закриття процесу. Приймаючи таке рішення, суддя має спиратися на чіткі критерії, частково вже розгля­нуті. Найголовніше за описаних обставин — оцінити, наскільки важ­ливим для громадськості є отримання інформації про цей судовий процес, і чи можна вдатися до альтернативних засобів (наприклад, оголосити перерву в засіданні). Будь-яке рішення судді щодо обмеження доступу журналістів (чи ухвала про закриття процесу, чи рішення про видалення журналістів) може бути оскаржене. Журналіст не має процесуальних прав учас­ника конкретного процесу, тому оскаржити рішення він може лише в загальному порядку — так, як належить оскаржувати дії, що порушу­ють певні права, пов’язані з свободою слова, наприклад, право на доступ до інформації (зразок скарги наведено в додатку 1). Крім юридичних, працівники медіа можуть застосовувати не юридичні засоби для демонстрації своєї незгоди з судовим рішен­ням про видалення журналіста чи оголошення судового розгляду за­критим. Наприклад, ЗМІ висвітлюють свою позицію у власному ефірі чи на шпальтах своїх газет. Така практика може бути ефективною, але містить певні ризики судових позовів від суддів чи сторін спору, а надто якщо в оприлюднених матеріалах звучить звинувачення на адресу судді чи сторони спору. За таких обставин редакторові кра- журналістів ще доручити підготовку матеріалу іншому журналістові, який не був присутній на судовому засіданні. Той, наприклад, взяв би інтерв’ю в колеги, якого видалили з зали суду, та в інших свідків, якщо це мож ливо. Працівник ЗМІ мусить дати можливість судді прокоментувати ситуацію або — краще — процитувати ухвалу суду. Коментар екс пертів щодо суспільного інтересу в конкретній судовій справі може забезпечити об’єктивність журналістського матеріалу і сам по собі наведе читача чи глядача на думку про неправомірність судового рі шення. В такому разі знизиться ймовірність судових позовів, а якщо вони будуть, істотно збільшаться шанси ЗМІ їх виграти.

16 Стаття 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Новинки
Експрес-курс "Авторське право"

Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"

Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Получить проигрыватель Adobe Flash Player



Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляється системою uCoz