Насамперед журналіст має визначити, діяльність якого суду він збирається висвітлювати. В Законі України «Про судоустрій» встановлено, що розгляд справ відбувається відкрито. Закритим процес можна оголосити лише за рішенням суду у випадках, передбачених у процесуальному законі8. Оскільки різні суди (загальні, господарські, адміністративні) у своїй діяльності керуються різними процесуальними законами, питання доступу в кожному випадку врегульовано по-різному. (Питання про можливість застосування фото- та відео-зйомки розглянуто в наступному розділі). Адміністративний процес пов’язаний з великим комплексом суспільних відносин, які виникають внаслідок функціонування державної влади. Зокрема, це форма спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян від порушень з боку органів державної влади. Наприклад, коли 2006 року Верховна Рада звільнила пана Бориса Тарасюка з посади міністра закордонних справ України, він оскаржив це рішення в адміністративному суді. Оскарження правомірності накладення санкцій з боку митних, податкових та інших державних органів — це сфера адміністративної юстиції. Розгляд справ в адміністративних судах відбувається відкрито. Своєю ухвалою суд може оголосити судове засідання (його частину) закритим, щоб забезпечити нерозголошення державної чи іншої таємниці, яку охороняє закон, захистити особисте життя людини, інтереси малолітньої чи неповнолітньої особи, а також гарантувати інші права та свободи, встановлені в законі. Під час розгляду справи на закритому судовому засіданні можуть бути присутніми лише ті особи, які беруть участь у справі, а в разі потреби — також експерти, фахівці, перекладачі та свідки[4]. Оголошення судового процесу (його окремої частини) закритим належить до сфери компетенції судді, який у вже перелічених випадках мусить оцінити обставини справи і прийняти відповідне вмотивоване рішення. Учасники процесу мають право подавати клопотання про закриття процесу, вміщуючи в них обґрунтування (мотивацію) такої вимоги, а також чіткий перелік даних, що можуть бути визнаними інформацією з обмеженим доступом. Важливо зазначити, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинство, представник відповідача — суб’єкта владних повноважень не має права вимагати закриття судового процесу[5]. Принципово новим для українського процесуального законодавства є передбачена в законі можливість розкриття інформації. Якщо під час закритого судового засідання встановлено, що інформація з закритим доступом є суспільно значущою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, то суд виносить ухвалу про її розгляд на відкритому судовому засіданні. Присутні в залі суду журналісти не наділені процесуальними правами учасників процесу, тому не можуть подавати власні клопотання про суспільну важливість закритої інформації. Але якщо одна зі сторін буде зацікавлена в розкритті такої інформації, то ніщо не забороняє журналістам запропонувати цій стороні здійснити такий крок. Цивільний процес регулює майнові і немайнові права фізичних та юридичних осіб. Йдеться про широкий спектр правовідносин, від сімейних справ до договірних спорів, захисту авторських прав і захисту честі та гідності тощо. В Україні розгляд цивільних справ у всіх судах відбувається усно і відкрито. Закритий судовий розгляд можна провадити лише в тому разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яку охороняє закон, а також якщо особи, що беруть участь у справі, подали таке клопотання, прагнучи зберегти таємницю усиновлення, запобігти розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб — учасників процесу або відомостей, що принижують їхню честь і гідність. Про розгляд справи на закритому судовому засіданні суддя має прийняти вмотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті. Ухвалу потрібно оголосити негайно, тоді ж таки вона набуває чинності[6]. Якщо розгляд справи може призвести до розголошення таємниці, яку охороняє закон, то питання про закриття розгляду суд вирішує суди у відносинах з журналістами та змі своєю вмотивованою ухвалою незалежно від того, подали учасники процесу клопотання чи ні, — за наявності обставин, прямо передбачених у відповідних законах. Але якщо одна зі сторін подає клопотання про закриття судового процесу, то задоволення такого клопотання не може відбуватися автоматично, оскільки інші учасники процесу мають розглянути й обговорити наведені в ньому посилання на підстави, зокрема виявити, чи передбачені вони в процесуальному законі. За будь-яких обставин суддя не зобов’язаний задовольняти клопотання, оскільки, крім прав сторони спору, існує ще суспільний інтерес до інформації про судовий розгляд справи. Обов’язок судді — визначити, котре з цих прав та інтересів має пріоритет на захист з огляду на конкретні обставини. Класичною в цьому контексті може бути ситуація, пов’язана з поширенням інформації про приватне життя публічних осіб (політиків, державних посадовців). Оскільки такі особи мають менший рівень захисту приватного життя порівняно зі звичайними громадянами, суд може їм відмовити у клопотанні про оголошення процесу закритим з огляду на захист їхнього приватного життя, якщо така інформація є суспільно важливою (скажімо, політик практикував домашнє насильство в родині, і це стало причиною розлучення, або під час розподілу набутого в шлюбі спільного майна чоловік — відомий актор — вдавався до шахрайських методів відчуження майна, щоб уникнути поділу). Кримінальний процес відбувається тоді, коли йдеться про справи, де особу звинувачують у скоєнні злочину, передбаченого в Кримінальному кодексі. У кримінальному процесі обвинувачення висуває прокурор від імені держави. Для запобігання зловживанню владою і забезпечення можливості здійснювати суспільний контроль за кримінальними справами дуже важливо, щоб преса могла стежити за такими процесами й інформувати громадян про їх перебіг та результати. Відповідно до статті 20 Кримінально-процесуального Кодексу України, «розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом інформації. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду, в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою не розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі та у разі, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно». Зазвичай рішення про закритий судовий процес у кримінальній справі приймає суддя або колегія суддів на підставах, передбачених у законі, і з власної ініціативи. Однак відомі випадки, коли підсудний на відкритому судовому засіданні вимагає видалити журналіста з зали суду. Таку вимогу може висувати безпосередньо підсудний або його захисник через небажання оприлюднювати неприємні подробиці його життя. В тому разі суддя, який головує на засіданні, має гарантувати дотримання принципу гласності та прав усіх присутніх у залі суду, а не лише учасників процесу, і пояснити підсудному неправомірність такої вимоги. Представник державного обвинувачення може просити суд оголосити закритою частину судового процесу з огляду на інтереси свідків або на потребу не розголошувати конфіденційну інформацію. Так сталося, наприклад, під час судового процесу у справі над обвинуваченими у вбивстві Георгія Гонгадзе, коли прокурор не хотів допустити витікання інформації про методи роботи таємних агентів міліції. У цій конкретній ситуації законність вимог прокурора і підстави для закриття судового процесу, які він навів, видаються сумнівними. Господарський процес передбачає слухання справ щодо корпоративних відносин, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також справи про банкрутство. Стаття 4-4 Господарського процесуального кодексу визначає, що «розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Про розгляд справи у закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала». Суддя може оголосити розгляд справи закритим з власної ініціативи, коли йдеться про державну, комерційну чи банківську таємницю. Закон не деталізує, за яких саме обставин суд може оголосити засідання закритим за клопотанням сторони чи сторін. У клопотанні можна звернути увагу суду на наявність вказаних таємниць, але закон не забороняє оголосити розгляд закритим з інших причин, наприклад, з огляду на конфіденційність інформації, яку розглядатиме суд. Клопотання має містити відповідне посилання на конкретні обставини, види інформації, що мають конфіденційний суди у відносинах з журналістами та змі характер, — за умови, що суд визнав ці обставини належними доказами, які дають підстави оголосити розгляд закритим. Презумпція невинуватості виявляється в тому, що господарські справи є відкритими, за винятком справ, пов’язаних з таємною чи конфіденційною інформацією, та інших справ, оголошених закритими з інших обґрунтованих причин, визначення яких дає Закон України «Про інформацію»12. Конфіденційна інформація — це відомості, які є у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до умов, які вони самі визначили. До таємної інформації належить інформація, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству та державі. Інформацію відносять до категорії державної таємниці і надають доступ до неї відповідно до закону про державну таємницю. Отже, головна різниця між таємною і конфіденційною інформацією полягає в тому, що питання про обмеження доступу до конфіденційної інформації вирішує особа, що є власником такої інформації, а до таємної — закон. Особи, які володіють інформацією, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього інтересу і не порушує передбаченої в законі таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, зокрема зараховують чи не зараховують її до категорії конфіденційної і встановлюють для неї систему (способи) захисту. Якщо власник не вживає заходів для обмеження доступу до конкретної інформації, то її не можна вважати конфіденційною. Винятком є банківська і комерційна інформація, режим доступу до якої регулює закон. Інформація, що загрожує безпеці, здоров’ю та життю людей, також не може бути засекреченою13. Журналістам важливо знати, що закон забороняє зараховувати до конфіденційної інформації суспільно важливі відомості про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; про стан речей з правами та свободами людини і громадянина, а також факти їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб; іншу інформацію, доступ до якої, відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, не може бути обмеженим[7]. 12 Стаття 30 Закону України «Про інформацію». 13 Стаття 8 Закону України «Про державну таємницю». На жаль, не всім суддям, яким доводиться вирішувати питання журналістів про вільний доступ ЗМІ до суду, відомо про норму закону про інформацію, в якій йдеться про інформацію з обмеженим доступом. Таку інформацію можна поширювати без згоди власника в тому разі, якщо вона є суспільно значущою, тобто коли вона є предметом громадського інтересу і коли право громадськості за таких обставин знати цю інформацію переважає право її власника на її захист[8]. Правомірність рішення судді про закритий судовий розгляд. Висвітлюючи судову проблематику, представник ЗМІ може опинитися в ситуації, коли суддя оголосив розгляд справи закритим чи висловив думку про потребу закритого судового розгляду. Щоб вирішити, як діяти далі, журналістам належить довідатися, правомірним чи ні є закритий судовий розгляд. Вже згадані процесуальні закони містять лише загальні критерії, якими має керуватися суддя, вирішуючи питання про закритий судовий розгляд, наприклад, за клопотанням сторін. Таке клопотання, як зазначено раніше, суддя не має задовольняти автоматично. А сторона, яка просить оголосити розгляд справи закритим, мусить вмотивувати своє клопотання. Також суддя може прийняти рішення про закритий судовий розгляд з власної ініціативи. В кожному разі, рішення про закриття судового процесу буде зафіксоване у вмотивованій ухвалі, яку можна оскаржити. Для порівняння варто навести приклади з судової практики США, де низка судових рішень становить комплекс критеріїв, що їх мусить брати до уваги суд, вирішуючи питання про оголошення судового засідання закритим. Звісно, дотримання такого принципу не є обов’язковим для українських суддів. Але журналісти, наголошуючи на такому принципі, зможуть аргументованіше обстоювати застосування демократичних підходів, коли йдеться про встановлення балансу між інтересами сторін, суспільства, ЗМІ і суддів, що конфліктують між собою. Вирішуючи питання про оголошення процесу закритим, суддя в США має брати до уваги, що відкриті судові процеси посилюють віру суспільства в справедливий суд; присутність громадськості забезпечує можливість контролю за зловживаннями в судовій системі; відкритість процесу дає змогу побачити реакцію суспільства на резонансні та важливі за своїми наслідками правопорушення. Судовий розгляд оголошують закритим на таких підставах: захист конфіденційної інформації або особи свідка, якщо будуть насуди у відносинах з журналістами та змі ведені докази про негативні для них наслідки; необхідність захисту свідка чи його близьких від погроз та реальної загрози його життю чи здоров’ю або життю чи здоров’ю його близьких; захист потерпілих у справах про статеві злочини, коли потерпілими є неповнолітні; попередження неналежної поведінки присутніх, яка може негативно вплинути на справедливість та неупередженість судового процесу; необхідність захисту свідків від осіб, що намагаються впливати на зміст їхніх свідчень. Суд має визначити, хто саме є зацікавлений у закритому процесі і які він має мотиви. Сторона, що вимагає закритого судового розгляду, мусить обґрунтувати твердження, що певним інтересам буде заподіяна шкода в разі відкритого розгляду справи. Закриття судового розгляду не має бути абсолютним, тобто не має виходити за межі захисту обґрунтованого інтересу. Доцільно також оцінити можливість використання альтернативних заходів, таких наприклад, як зміна місця судового розгляду. Якщо суд обмежує доступ до певної інформації чи окремих документів, то потрібно визначити: чи існує закон, на підставі якого має бути обмежений доступ до цих документів; чи існує інтерес громадськості до цих документів; якщо доступ до інформації не буде обмежений, чи не виникне реальна загроза справедливості судового процесу; що обернеться гіршими наслідками — відкриття чи закриття доступу до інформації. Крім того, суддям також рекомендують оцінити, чи готові вони до того, що рішення про закритий судовий розгляд можуть обговорювати громадськість і ЗМІ. Тобто судді мають передбачити, чи це вплине на неупередженість та безсторонність суду. Наприклад, сторона, яка виступала проти закриття процесу, може намагатися спростувати таке рішення за допомогою преси. Присутність журналістів на судовому засіданні. Передусім належить виходити з того, що журналіст принаймні має права на одержання інформації як пересічний громадянин і не мусить отримувати акредитацію, особливий дозвіл або ще щось, що нагадує дозвіл на перебування в залі суду. Працівник ЗМІ може з власної волі повідомити судді або працівникові суду про своє бажання бути присутнім. Але завчасного погодження суд не має права вимагати — журналістові можна лише нагадати про належну поведінку під час засідання (про правила провадження зйомок див. далі). Норми поведінки в суді можна поділити на дві групи — загальноприйняті етичні норми поведінки в публічному місці та процесуальні норми, прямо чи опосередковано передбачені в процесуальному законодавстві. Хоч ці норми й відмінні, проте вони однаковою мірою можуть правити судді за підставу для застосування заходів процесуального примусу. Етичні норми передбачають неприйнятність таких дій журналістів під час перебування в залі суду: • користування мобільним телефоном; • внесення до зали судового засідання їжі чи напоїв та їх вживання; • жування гумки; • куріння; • прослуховування аудіозаписів, голосна реакція на перебіг судового процесу, а також будь-яка інша демонстрація свого ставлення до подій; • читання газет, книжок; • інші дії, що ’їх зазвичай визнають неприйнятними в державних установах та публічних місцях. Процесуальні норми поведінки в залі суду здебільшого прямо чи опосередковано визначено в законі. До них належать такі: • вимоги етики спілкування з судом (обов’язок встати, коли суд заходить чи виходить; спілкування лише стоячи та в офіційній формі; звернення до судді «Ваша честь»); • вимоги до порядку неофіційного фіксування інформації (журналісти можуть користуватися портативними аудіотехнічними пристроями, робити письмові записи, натомість застосування інших методів фіксування потребує спеціальної ухвали суду); • вимоги підтримувати порядок у залі судового засідання (цих вимог не конкретизовано, тож за їх порушення можуть бути визнані будь-які дії, що перешкоджають судовому розгляду, зокрема й недотримання розглянутих раніше етичних норм); • заборона спілкування під час судового розгляду справи з учасниками процесу та іншими особами, присутніми на судовому засіданні; • обов’язковість виконання розпоряджень судді, який головує на засіданні; * виконання обов’язкових дій у певних ситуаціях (обов’язок стояти під час оголошення судового рішення). Журналістам варто пам’ятати, що суддю наділено досить широкими процесуальними правами, які дозволяють йому вживати заходів впливу до порушників цих норм. Процесуальне законодавство передбачає, що суддя може вдаватися до заходів процесуального примусу «негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали». Важливо, що будь-які рішення судді щодо порушень мають бути в належний спосіб зафіксовані в ухвалі. Це має стримувати суддів від необґрунтованих, емоційних рішень. Основними заходами процесуального примусу щодо журналістів є попередження та видалення з зали судового засідання. Найчастіше судді діють за таким алгоритмом: порушникам спочатку висловлюють попередження, а в разі повторного порушення їх видаляють з зали судового засідання. Тому журналістам варто взяти це до уваги. Якщо представник ЗМІ не дотримується встановленого порядку під час судового засідання, суд може притягнути його до адміністративної відповідальності за неповагу до суду, а це може обернутися адміністративним штрафом або адміністративним арештом (щонайбільше — на п’ятнадцять діб)16. Такий захід, як видалення журналіста з зали суду, за певних обставин може означати фактичне закриття процесу. Приймаючи таке рішення, суддя має спиратися на чіткі критерії, частково вже розглянуті. Найголовніше за описаних обставин — оцінити, наскільки важливим для громадськості є отримання інформації про цей судовий процес, і чи можна вдатися до альтернативних засобів (наприклад, оголосити перерву в засіданні). Будь-яке рішення судді щодо обмеження доступу журналістів (чи ухвала про закриття процесу, чи рішення про видалення журналістів) може бути оскаржене. Журналіст не має процесуальних прав учасника конкретного процесу, тому оскаржити рішення він може лише в загальному порядку — так, як належить оскаржувати дії, що порушують певні права, пов’язані з свободою слова, наприклад, право на доступ до інформації (зразок скарги наведено в додатку 1). Крім юридичних, працівники медіа можуть застосовувати не юридичні засоби для демонстрації своєї незгоди з судовим рішенням про видалення журналіста чи оголошення судового розгляду закритим. Наприклад, ЗМІ висвітлюють свою позицію у власному ефірі чи на шпальтах своїх газет. Така практика може бути ефективною, але містить певні ризики судових позовів від суддів чи сторін спору, а надто якщо в оприлюднених матеріалах звучить звинувачення на адресу судді чи сторони спору. За таких обставин редакторові кра- журналістів ще доручити підготовку матеріалу іншому журналістові, який не був присутній на судовому засіданні. Той, наприклад, взяв би інтерв’ю в колеги, якого видалили з зали суду, та в інших свідків, якщо це мож ливо. Працівник ЗМІ мусить дати можливість судді прокоментувати ситуацію або — краще — процитувати ухвалу суду. Коментар екс пертів щодо суспільного інтересу в конкретній судовій справі може забезпечити об’єктивність журналістського матеріалу і сам по собі наведе читача чи глядача на думку про неправомірність судового рі шення. В такому разі знизиться ймовірність судових позовів, а якщо вони будуть, істотно збільшаться шанси ЗМІ їх виграти.
16 Стаття 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Новинки
Експрес-курс "Авторське право"
Відеоурок "Географічне зазначення походження товарів"